Краєзнавчий проект: вулицями рідного міста

Гімназисти продовжують працювати над історико-краєзнавчим проектом «Вулицями рідного міста» за інформаційної підтримки газети «Сміла» та телекомпанії «Сміла-ТV». Школярі досліджують за різними джерелами архітектурні пам’ятки та визначають стратегічне значення вулиць, порівнюють їх минуле та сьогодення. Сьогодні до уваги читачів чергова розвідка гімназистів.

Вулиця Перемоги увічнила перемогу у Великій Вітчизняній війні. А до цього звалася Свічною. Воно й не дивно, бо впиралася прямісінько у свічний і миловарний заводи. Була вона удвічі коротшою: приблизно від Свердлова до міськрайвідділу внутрішніх справ. А далі до залізничної колії пролягали орні землі Смілянської економії. Тоді на Свічній вулиці розташовувалися приватні садиби.

Сьогодні ж значення вулиці зросло завдяки наявності на ній міського відділу освіти, друкарні, редакцій газет «Сміла» і «Смілянські обрії» й згаданого раніше міськрайвідділу внутрішніх справ, про історію якого можна дізнатись у першому в області музеї міліції.

До лютого 1917 року в Смілі діяла жандармерія. На вулиці Поліцейській (нині вул. Свердлова) знаходився поліцейський околоток.  Радянською владою для охорони правопорядку та боротьби з контрреволюцією створюється Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС). Приміщення розташовувалося на теперішній вулиці Леніна на місці хімчистки. Озброєні лише револьверами та шаблями, правоохоронці вели рішучу боротьбу з ідеологічними противниками і порушниками громадського порядку. Першим начальником Смілянського райвідділу міліції був Омелян Сахацький, його портрет знаходиться у музеї міліції серед інших старих фотографій, які розповідають про перші кроки смілянських міліціонерів.

Цікаво, що після громадянської війни одним із найважливіших завдань для них стала боротьба з дитячою безпритульністю. При відділах міліції було створено дитячі кімнати, дитячі притулки. Смілянські міліціонери мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, багато з них загинули. Окрема героїчна сторінка – участь 30 працівників у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Смілянські міліціонери – зразок відданості справі охорони правопорядку та захисту прав громадян. Чимало з них за мужність і самовідданість відзначено високими урядовими та відомчими нагородами. Вдячне місто шанує своїх героїв. На подвір’ї встановлено пам’ятник тим, хто загинув під час виконання службового обов’язку.

На сучасній вулиці Перемоги розташовано кілька цікавих архітектурних експериментів: химерний ресторанчик «Етуаль» у плавних лініях, перша в місті 9-поверхівка, зведена за чеським проектом 36 років тому, напівсферичний магазинчик, який у народі звуть «черепашкою» і піцерія «Сицилія» у формі капелюха часів Наполеона. Тут знаходиться швейна фабрика, яка сьогодні спеціалізується на медичному спецодязі, а саме приміщення було зведено для першої в місті електростанції 1927 року. За цією ж адресою «прописаний» міський парк культури та відпочинку, про який ми розповімо окремо.

Однією з візиток нашого міста є Тясминська гребля. Вона відділяє центр міста від мікрорайону Загребля, тобто «за греблею». Ось як описує Смілу, подорожуючи у 1781 році Україною, французький мандрівник Жан Генріх Мюнц: «Сміла – головне місто серед 40-50 сіл на Україні. Містечко дерев’яне, населене селянами. Міст збудований із товстих колод смерек… По той бік річки край родючий і дуже гарний, ґрунт глинистий, місцями піщаний. У річці багато риби, окраїни рясніють деревом, пахнуть медом, воском.

Землі, які належать місту, мали більше 12 квадратних миль площі. Міст має одну тисячу кроків точно виміряних».

Чесно кажучи, місцеві крає­знавці мають певні розбіжності стосовно місця знаходження такого великого мосту. За однією версією, він знаходився дорогою на Черкаси, за іншою – саме тут. Це була заболочена територія, яка під час весняних повеней затоплювалася водами Ірдиня і Тясмину.

На карті землеміра графів Бобринських Івана Дороганевського бачимо Яхнову греблю.

Відомо, що 1786 року князь Ксаверій Любомирський відписав у володіння смілянському селянину Давиду Хребтенку сінокіс у Яхновому яру, так у нащадків з’явилося нове прі­звище. Пізніше родина кріпаків Яхненків викупилася з неволі у власників містечка князів Самойлових завдяки надзвичайній працездатності та кмітливості. Викуп з кріпацтва на той час коштував 200 карбованців за людину – дуже великі гроші, адже на той час корець жита (25 кг) коштував 10 копійок, корець пшениці – 40 копійок, а віз кавунів – карбованець.

Уся родина стала вільною, починаючи з Михайла Яхненка. Джерела свідчать, що на викуп глава сімейства не пошкодував навіть намиста дружини. Згодом у неї буде не лише намисто, бо родина розбагатіла. Яхненки взяли у борг 600 рублів та орендували у Самойлова два водяні млини на Тясмині. Так зароджується прибутковий бізнес, а назву греблі назавжди пов’яжуть з іменем родини. І дотепер її інколи звуть Яхновою. Яхненки настільки розбагатіли, що голодного 1830 року щодня годували 10 тисяч бідняків. На кінець XX століття з одного боку греблі знаходився випас Смілянського лісового управління, з іншого – Тясминська водойма. Одне з пояснень назви річки походить від слова «тасьма» – стрічка. Дивовижно романтично: наче тасьма, вплетена у довгі коси красуні Сміли.

Мандрівник Освецим 1643 року, майже чотири століття тому, напише у своїх щоденниках про враження від величезного смілянського ставка. Його довжина від греблі до залізничного мосту – 4 кілометри! Звідси відкривається найкрасивіший пейзаж Сміли, його досить часто експлуатують для написання картин, створення календарів та сувенірної продукції.

Цікавий факт: ми звикли до спокійного Тясмину. А ще сто років тому, за відсутності дренажної системи, у міжсезоння смілянськими вулицями плавали на човнах. Найстрашніше лихо сталося в сере­дині лютого 1900 року: вночі намело метровий шар снігу, вдень зненацька потеплішало, води річки піднялися на 2 метри, затопило півсотні дворів, виднілися лише дахи, на поверхні плавали речі та худоба, жителів рятували на човнах. Натиском води знесло і Яхнову греблю.

Такі жахливі надзвичайні ситуації траплялися досить часто. І лише 1957 року газета «Черкаська правда» повідомила, що у зв’язку із закінченням 5 серпня будівництва сучасної Тясминської греблі покладено кінець затопленню водойми Ірдиня.

Жителька Сміли Тетяна Цибко пам’ятає стару Яхнову греблю, вона була на кілька десятків метрів ближче до парку. Береги з’єднував дерев’яний місточок. Кажуть, якщо парубок наважувався провести дівчину з іншого району, як покарання від місцевих хлопців потім вимірював довжину містка коробкою сірників. Цікаво, скільки часу пішло б на вимірювання сучасного мосту? Кажуть, для нової греблі міняли русло Тясмина.

За мостом – дороги на Сунки і Кам’янку. Вулиць як таких не було. Одна отримала ім’я Литвинова, друга – 60-річчя СРСР пізніше, під час забудови приватними будинками.

Максим Максимович Литвинов – псевдонім Меєра-Геноха Моїсейовича Ва́ллаха, радянського діяча, дипломата, учасника Жовтневої революції.

Починалася вулиця Литвинова скасованим цвинтарем, буквально через кілька десятків метрів наприкінці 19 століття закладено нове єврейське кладовище, тепер теж скасоване, адже більше 100 років минуло…

З іншого боку знаходився садово-квітковий заклад Островського, а на місці шостої школи було місце, де набирали глину й пісок, як і описував мандрівник Мюнц. Ще далі – орні поля, стежка до водопою і цегельний завод, про який нагадує Цегельний провулок. Сучасну міську лікарню з поліклінікою збудовано на околиці Сміли 1969 року. 

Гімназисти-дослідники Анастасія Лозова, Діана Морозова,

Дар’я Глушко, Дарина Коломиза, Валерія Прядко

[nggallery id=24]