77 років тому українські ветерани ціною надлюдських зусиль побороли нацизм у ХХ столітті. Нині ж вони застали ще одну війну, тепер уже у ХХІ столітті. Зустрівся з учасниками тогочасних подій начальник Черкаської ОВА Ігор Табурець.

Їхні історії – це історії стійкості, честі, самовідданості та боротьби. Їхня пам’ять береже уроки тих страшних часів. І вони добре знають ціну перемоги.

Лев Митрофанович Чесноков родом зі Сміли. На війну потрапив у 17. Пройшов бойовий шлях через Молдову, Угорщину, тодішню Чехословаччину. Довгоочікувану звістку про перемогу зустрів у Празі. Досі в деталях пам’ятає той день.

– Ветеран каже, що ніколи і подумати не міг, що застане на своєму віку ще одну війну, що знову почує сирени, які врізались у пам’ять замолоду, – ділиться почутим Ігор Табурець. – Але Лев Митрофанович певен у нашій перемозі. Як безапеляційно сказав: «Тут без жодних варантів». Перемогли нацизм у ХХ столітті, переможемо і рашизм в ХХІ столітті. І все буде Україна!

Ірина Валилівна Поліщук цьогоріч у травні відсвяткувала 99-річчя. Хоч сама родом з Санкт-Петербурга, втім себе називає українкою, адже прожила тут уже понад 50 років.

У роки війни була медсестрою. Пригадує, коли на відпочинок припадало по 3-4 години – то вже щастя. Після війни справу не полишила. Так і допомагала людям, втім уже в мирних Черкасах. Нині ж з притаманним їй оптимізмом дивиться у майбутнє та чекає нової перемоги.

Михайло Миколайович Ковальов пригадує, що за тиждень після того, як відсвяткував 17-річчя, вже отримав повістку. 1944 а навчаннях в Омську його разом з іншими готували брати Берлін, втім необстріляних юнаків тримали в резерві. У німецьку столицю Михайло Миколайович потрапив за 10 років. Його сюди після училища направили служити у групі радянських військ.

Після звільнення в запас, уже підполковником, Михайло Ковальов у 1977 році оселився в Черкасах. Відтоді тут й проживає.

Пресслужба Черкаської ОВА