Чоловіча правда війни в поезії та прозі Сергія Мартинюка (Світогора Лелеко) “13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ”.

Новітня підступна (а хіба буває «шляхетна», гідна»!) повномасштабна війна, як на мене, не була несподіванкою. Ми бачили, як змінювались поступово вектори геополітики, як трансформувалися відносини не лише на міждержавних контактах, а й навіть на рівні особистісному, родинного спілкування. Коли люди, «з іншого боку Всесвіту», котрі колись були рідними по крові й духу, починали поступово віддалятися, потрапляючи в жахливу інформаційну «бульбашку». На жаль, війна стала брутальним продовженням «політики абсурду» споконвічного північного ворога.

Війна остаточно змусила кожного з нас чітко визначитися, де ти і з ким? Нація крок за кроком проходить кривавий шлях. Ми маємо усвідомити однозначно, що зараз, як ніколи раніше, є «СВІЙ» і є «чужий». У контексті наших сьогоденних реалій – «московит», «москвин», «москаль», «рашист» тощо. Цей свідомий відповідальний вибір, програмує життя не лише наше, а й, без сумніву, декількох прийдешніх генерацій українців.

Сергій Мартинюк (Світогор Лелеко, як називає себе поет, за давньоукраїнськими традиціями), визначився вже давно. Війна стала страшною чорною крапкою: «Не кажіть мені за слов’ян-братів… Маску скинуто… Війна… Україна переможе!».

Сергій Мартинюк, за інформацією з «Вікіпедії», 24 лютого був в Ірпені, місто яке з часом стане символом незламності українців початку ХХІ сторіччя. У той – «чорний» – день став добровольцем, маючи власну мисливську зброю, вступив до Сил територіальної оборони рідного міста. У боях двічі зазнав контузії. Після звільнення Ірпеня був нагороджений медаллю «За заслуги перед містом Ірпінь» рішенням Ірпінської міської ради 24 травня 2022 року, а 12 липня 2022 року – медаллю «За оборону рідної держави».

Аналізована книга Сергія Мартинюка (Мартинюк С.13 віршів, або Битва за Ірпінь змінила світ – К: Міленіум, 2022. – 84 с.) є чоловічою правдою війни, чоловічими емоціями в новітній українській поезії та прозі 20-их років у ХХІ сторіччі. Знаковим є також теж, що збірку видано під патронатом міського голови міста-героя Ірпеня Олександра Маркушина за підтримки Ірпінської міської ради.

Збірка є автобіографічною: світ війни очима патріота, воїна, мислителя, письменника.

Сергій Мартинюк пише пророчі слова (схиляю голову перед мужністю і мудрістю українських лицарів світла, тих хто став небесним воїнством, і тих, хто боронить державу зараз, і тих, хто прийде після нас): «Ми всі чудово розуміли, що якщо впаде Ірпінь, то впаде і Київ. Тому стояли насмерть».

Яскраво випромінює потужна енергетика, потужна аура чоловічої художньої творчості спротиву, письменника, Українця:

У мене дух Українця,
У мене душа Українця,
У мене серце Українця,
У мене гідність Українця,
Українця народженого перемагати.
26 лютого 2022 року, Ірпінський Будинок письменників

Книга стилістично є різноаспектною, складаючись з декількох частин, як-от: переднє слово, «Письменницький літопис (записки з війни)», «Думки вголос», «Катрени з нагоди». Збірка завершується поезією Тетяни Комлік, «Багатовимірний Ваш лик», присвяченою 60-літтю Сергія Мартинюка. Географія охоплює топоніми Ірпеня (Ірпінський Будинок письменників, Романівка, Жираф, «Ластівка», Каравангала), Приірпіння та Києва (Майдан, Палац Гідності). Автор сприймає це все разом, як соборну незалежну об’єднану Україну: яку ми маємо відстоювати, боронити:

Війна вже тут, у мене,
У мене в хаті,
У мене в Ірпені,
У мене в Україні.
І заключненький штришочок до поборників “русскава міру”. А які саме вірші Пушкіна, Лермонтова ви пригадуєте, коли чуєте розриви мін і снарядів? Не кажіть – я знаю. Знаю, що соромно визнавати свою “ущербність”.
24 лютого 2022 року, Ірпінський Будтнок письменника.

Сергій Мартинюк послідовно вибудовує анафору, віддзеркалюючи наш український Всесвіт: «Я» – МОЯ ХАТА» – «МІЙ ІРПІНЬ» – «МОЯ УКРАЇНА».

Часопростір наскрізь «прошитий» промовистими датами – відліком війни та подій на Майдані: 8 січня – 26 лютого 2022, Ірпінь; 8 січня – 16 березня 2022, Ірпінь – Романівка; 25 лютого 2022 року, Ірпінський Будинок письменників, 9 січня – 27 лютого 2022, Ірпінь; 17 березня 2022 року, Романівка – Ірпінь; 16-21 березня 2022 року Ірпінь – Жираф; 25 березня 2014, Київ, Палац Гідності; січень 2014 року, Київ, Майдан… І цей промовистий календар подій можна продовжувати… Сенс українського буття в новітній історії:

Я – Українець, і мене не скорити!
Українці – нескорені люди.
Я – Українець, і мене не зламати!
Українці – незламні люди.
Я – Українець, і мене не вбити!
Українці – безсмертні люди.
Я – Українець, бо Українці син,
Хай усі одвернуться,
Мертвим кричатиму до зір:
“Я – Українець всім смертям наперекір”.
Не кажіть, що я нічийний:
Я – Сонце і Місяць зупиню,
Але я – Українець.
26 лютого 2022 року, ірпінський Будинок письменників

У передньому слові Вадима Рогача, президента Національної федерації самбо України, читаємо: «Вірші автор не правив, вони такі, як були написані під час бойових дій в Ірпіні та Приірпінні. Вірші з присмаком пороху та запеклого бою за Ірпінь і Україну. І головне, що віршник подає свої вірші, які заряджені на перемогу…». Саме 24 лютого Сергій Мартинюк сказав “… від сьогодні я солдат. Моя Україна потребує солдата Мартинюка.” Взяв до рук мисливську зброю і приєднався до Ірпінського руху спротиву москвинським окупантам. Душі згвалтованих, замучених, убитих не мають спокою, допоки не буде покарано останнього російського покидька – від путіна до рядового. Маємо покласти переможну крапку в 368 – річній війні з московитами. І не просто крапку, а переможну.

Перша частина збірки «Вірші з війни» починається програмовим текстом:

Цей бій такий як вчора,
І ти живеш, як вчора, сьогодні…
І цей постскриптум для окупанта –
Вантаж 200 і в державу 404.
Не)(уй шастать!
Не раді тут тобі…
8 січня – 26 лютого 2022 року, Ірпінь

Сергій Мартинюк, використовуючи відвертий чоловічий сленг, висловлює свої емоції, почуття, розкриває свій внутрішній стан, зневажаючи ворога, люто його ненавидячи:

Війна, москаль і «руській мір»
Гвалтівником ступає на моїй землі.
Стій, сучий потрох, тобі
Не вийти вже від нас живим!
Не я до тебе, а ти прийшов до мене…
8 січня – 26 лютого 2022 року, Ірпінь

Воїн і поет, поет і воїн із гордістю пише про своїх мужніх побратимів, називаючи позивні:

Він вдвічі за мене молодший,
Сміливий оборонець ірпінський,
Незламний мій побратим гордовитий…
Якщо впаде Ірпінь, впаде Київ старенний,
Маркушин, Негреша, Каскад, Док, Зоряна, Сармат,
Тренер і Майкл, Письменник і зброя мисливська,
Анаконда корегує арти вал вогняний,
Люто лупашим рашистів. Вторжникам – смерть!
25 лютого, 2022 року, Ірпінський Будинок письменників

З ним перегукується інший вірш, де є глибокі філософські підтексти сенсу людського
життя, сенсу життя автора, воїна, перед яким назавжди – вічність:

Він пішов у вічність назавжди.
Полетів к зіркам на небо…
Вояче-друже, чому сьогодні?
Чому не «руський мір», а ти пішов до неба?
Ти жити мусиш, дітей ростити,
Навчати, освіту дати, одружити.
Чому? Будь проклята, орда москвинська.
Піду і я колись у вічність,
Щоб уявно істиною повернутись.
9 січня – 27 лютого 2022 року, Ірпінь

Сергій Мартинюк відверто пише про своє ставлення до смерті на війні, про себе, коли ти на межі, коли ти за пів кроку до не – Буття фізичного:

Я був близько до смерті –
Була вона невідворотна і близька.
Куля «вжикнула» і гілочку скосила
Якраз у сантиметрі від голови.
Чи врятував би шолом мене?
А де він, той шолом?
І бронік де?
Не треба мені бронік
І шолома не треба –
Я за своє, я за Каравангала,
Я за Ірпінь і Україну
Стояти буду до загину!
Березень 2022 року, Ірпінь, Каравангала

І тут звучить мотив військового сленгу: «шоломи» та зменшено-пестливе – «бронік». Ще одним промовистим фактором індивідуального художнього стилю Сергія Мартинюка є афористичність мовлення, серед них такі вислови, як: «Я за Ірпінь і Україну / Стояти буду до загину», «Українську війни збагне лише Україна», «Київ – світанок світу. / москва – трупарня світу». Афоризми мужчини, воїна та поета є геть відвертими та жорстокими. Автор використовує гасла, котрі стали яскравими маркерами часу: «Слава Україні!», «Україна переможе!», «Все буде Україна!». Також відбуваються деформації у структурі українського мовленнєвого етикету, на основі давніх формул, почасти, привітань у першій частині «Вірші з війни» та у другій прозовій «Письменницький літопис» (записки з війни)». Ми бачимо такі етикетні вислови воєнного часу, котрі активно зараз функціонують у нашому приватному та офіційному мовленні: «Доброго ранку всім Гідним і Незламним! Ми з Ірпеня. Ми затяті і мужні», «Добрий ранок всім Нескореним і Гідним», «Доброго вечора всім Нескореним і Гідним!.. Ірпінь стоїть. Ірпінь бореться і захищає себе. Ми були, ми є, ми будемо», «Доброї ночі всім гідним і незламним!», “Доброго ранку! Ми з України! Україна стоїть. Ми з Ірпеня! Ірпінь стоїть”, «Доброго вечора усім Гідним і Незламним! Ми з України! Ми з Ірпеня! Приірпіння звільнено! Орки тікають».

Окрему групу в будові дискурсу становлять прокльони ворогам: «Будь проклята «орда москвинська», «Захлинешся власною блювотиною / і згориш у пересувному крематорії», «Сволото рашистська! Голота і боягузи смердючі!», «Чекайте, тварюки, на розплату», «Для московитів – ласкаво запрошую до пекла». “Чекайте. Ми йдемо і станцюємо гопака на руїнах кремля.”. Сергій Мартинюк «іронізує», переосмислюючи деякі наративи ворожої пропаганди: «І ми, страшний, «натівський» спецназ/ Звичайний Ірпінчанин тримає славу Ірпеня».

Сергій Мартинюк (Світогор Лелеко) глибоко розмірковує про проукраїнські витоки, про історію, культуру, традиції, про що, зокрема, свідчить і промовистий псевдонім, орнітема – один із символів нашої країни, код української нації. Для автора історія України – це безкінечний, цивілізаційний шлях зі збереженням національної ідентичності, українськості, самості:

Як є ант, пелазг і етруск.
Я є скіф і шумер.
Я Українець і мене не зламати.
Нескорений я, тому безсмертний.
Слава Україні!
30.03.2022

Автор згадує важливе поняття «Род». У «Вікіпедії» читаємо: «Род (Рід) – персонаж у слов’янській міфології, бог-покровитель роду або уособлення роду, хорошої долі». Як це звучить у контексті новітньої історії: «Відбуваємо ще красивіший Ірпінь/Во славу Роду з шаблею у руці!» (25 березня 2022, Київ-Ірпінь).

Так, у третій частині, «Думки в голос» Сергій Мартинюк продовжує тему давньоукраїнських вірувань, звертаючись до Дажбога. У «Вікіпедії» знаходимо такий коментар: «Дажбог – сонячний Бог давніх слов’ян, бог Сонця, світла, розпорядник земних благ». Поет закликає:

Дажбоже, врятуй Україну!
Бо це ж батьківщина Франка,
Хай цю європейську перлину
Не знищить москвинська рука.
16.09.2009

Третя частина «Думки вголос» охоплює іншим історичний період нашого БУТТЯ, новітньої України. Сергій Мартинюк прекрасно усвідомлює роль письменника в житті громади, у житті держави: «Письменник./Князь світу (10.08.2002)». У віршах репрезентовано події Майдану:

Схід і захід разом.
Разом нас багато.
Невільники майбутнього не мають.
Нас не подолати. Майдан…
09.11.2004

Без сумніву, ми є славними нащадами славних козаків: «На килимі життя, немов чарівна м’ята,/ Розквітла наша козацька вдача (жовтень, 2008 рік)».

Автор мріє про щасливу Україну:

Так хочеться жити…
Щасливо…
В Україні…
10 серпня 11011 р.Д. (2011 р.Х.), Балта

Які б важливі, актуальні, трагічні теми не озвучував письменник, не можна оминути тему кохання, щирого, відданого кохання мужчини та жінки. Бринить український жарт Сергій Мартинюка, ніжно посміхається поет, говорячи про особисте. Жарт:

Перша жінка в козака –
Суджена, призначена.
…Ну, а третя, ой-ой-ой-
Від чортів принесена.
Вересень, 2010 рік
Зачаровує та надихає верлібр «Погляд з хитринкою»:
У морі пишноти,
Весняними крилами
Пісень
Кохання
Чарує вітерець
Життя…
Щастя кохання…
13.03.2019

Сумуємо й плачемо разом з українками, які втратили на війні своїх коханих
Люба моя!…
Я повертаюсь лелекою. Війна.
Я повернувся янголом. Оберігаю.
Я біля тебе. Назавжди.
Пробач мені…
Моя кохана…
30.04.2018

Четверта частина «Катрени з нагоди» починається віршем, у котрому йдеться про спільний дім, як родину:

За державу, самостійність
Наллємо по кварті.
Шануймося, українці,
Бо ми того варті!

Сергій Мартинюк пишається українською державою, українським народом:

Самостійний, гордий, впевнений,
Кохає державу,
Народ славний український –
Слава йому, слава!

Поет розмірковує над долею людей, які не визначилися, де вони й з ким:

Вони не знають роду, броду,
Вони живуть туди – сюди,
Як та ворона: скочить в воду –
Такою ж вийде із води.

Завершуючи екскурс знаковою книгою, цитую такі пророчі рядки, які об’єднують нас,
українців:

Моя маленька Батьківщина –
Навіки Балтщина моя.
Ми всі – частина України,
Ми всі за неї – ти і я.

Отже, збірка Сергія Мартинюка «13 віршів, або Битва за Ірпінь змінила світ» є частиною новітнього українського літературного простору 20-их років ХХІ сторіччя.

Безперечно, змінилися ми, змінилися наша Україна, кардинально змінюється глобалізований світ, вектори, «геополітики», «гравці великої гри». З плином часу змінюється все, тільки не її Величність – поезія. А поезія з війни Сергія Мартинюка це, щось більше ніж поезія. Це саме життя. У Сергія Мартинюка є дуже гарний вислів:

“Якщо не хочеш жити в темряві, запали вогник правди про нескорене Українство”. І цей вогник правди на своїй шкурі відчули рашистські загарбники. Як каже письменник і воїн Сергій Мартинюк:

“Вважаю, що саме битва за Ірпінь стала вирішальною. Саме тут, в Ірпіні й Приірпінні пишеться новітня історія світу. Вона вже написалася, тільки світ ще не відчув цього Лелечого співу”,
березень 2023 року.

Любов Дяченко-Лисенко, доцент Університету сучасних знань, (м.Київ), член
Товариства «Знання» України, Національних спілок журналістів і краєзнавців України