Гімназисти продовжують працювати над історико-краєзнавчим проектом «Вулицями рідного міста». Школярі досліджують за різними джерелами архітектурні пам’ятки та визначають стратегічне значення вулиць, порівнюють їх минуле та сьогодення. 

Одна з вулиць нашого міста носить ім’я Івана Володимировича Мічуріна, відомого російського біолога і селекціонера. Отже, сьогодні ми прогуляємося нею.

Наприкінці XIX століття ця вулиця складалася з трьох: Покровської, Садової і Рибальської.

На Покровській ліворуч знаходилася квартира керуючого Фастівською залізницею Погорілка. А з перших повоєнних років тут почалося будівництво Смілянського заводу продтоварів. Маленька артіль розвинулась у велике успішне підприємство, де працювало шість цехів. Фірмові шоколадно-вафельні торти смілянського виробництва можна було купити лише в Москві, столиці колишнього Радянського Союзу, або ж у ресторанах фірмових поїздів. Солодкі безалкогольні напої «Лимонад», «Буратіно», «Дюшес», які колись розливалися на заводі, до цього часу пробуджують у смілян ностальгію за дитинством

У 1990-х роках це підприємство, як і багато інших, пережило кризу й зміну кількох власників. Сьогодні це успішне підприємство, яке свою продукцію позначає власною торговою маркою «Медуниця».

З іншого боку Покровська вулиця починалася з тимчасових аптеки і чайної – закладів графів Бобринських, пролягала повз Базарну площу. Назву отримала від Покровської церкви.

Стара дерев’яна Покровська церква розташовувалася за кілька метрів від сучасного одноіменного храму, там, де зараз стоїть дерев’яний хрест. Ймовірно, що звели її смілянські козаки, що разом із загонами Пилипа Орлика, автора першої української конституції, здобули перемогу над татарами 1711 року, адже ми знаємо, що саме Богородиця була покровителькою козацтва, її вони і вшановували після успішних походів. Біля храму знаходився невеличкий цвинтар, де ховали найшанованіших містян.

На початку ХХ ст. зводиться кам’яний Покровський собор за планом Петербурзької Благовіщенської церкви лейб-гвардії Кірасирського полку, що стояв біля Ніколаєвського мосту і мав менші розміри. Цікаво, що дерев’яна церква простояла до 1937 року, доки її не розібрали, як і дерев’яну дзвіницю.

Проект нового Покровського храму передбачав візантійський архітектурний стиль із численними колонами, що прикривали кути будівлі. У процесі будівництва храму в Санкт-Петербурзі проект дещо змінили: купол собору набув шатроподібної форми, також собор прикрасили ще чотири шатроподібні бані-дзвіниці. Благовіщенський храм у Петербурзі збудували у 1849 році. Його смілянську копію – на початку ХХ століття.

Проект для нашого храму не змінювали – собор постав таким, як і задумувався, – з однією великою банею у візантійсько-руському стилі. Петербурзький храм зруйновано у 30-х роках минулого століття, а наш стоїть і нині. Минулого року тут зведено дзвіницю.

Біля храму стояв будинок для церковного причетника. У цьому ж кварталі, ближче до Тясмину знаходилися єврейські молитовні будинки, синагога і лазня.

Після перехрестя з Львівською вулицею (теперішньою Леніна) починалася вулиця Садова. Цікаво, що саме Садова вулиця отримала ім’я Мічуріна, на вшанування його заслуги у виведенні нових садових культур.

Тоді ж на Садовій знаходилися єврейська лікарня, дуже велика садиба головного бухгалтера маєтків графів Бобринсь­ких Монастирського, сусідом  якого  був священик Покровської церкви – всі ці будівлі збереглися, хоч їх і важко упізнати. А на самому перехресті з Вінарською вулицею (тепер Косіора) і досі знаходився будинок Івана Яковича Дороганевського, землеміра маєтків їх сіятельств, за картами якого ми зараз і мандруємо у часі.

Далі починалася вулиця Рибальська, назва сама говорить за себе.

На території стадіону «Юність» – громадський сад з ротондою. Ротонда (від  лат. ­rotundus – круглий) – кругла будівля, зазвичай увінчана куполом. По периметру часто розташовані колони, з XVIII ст. – паркові павільйони й альтанки.

Смілянська Ротонда виконувала функцію закладу відпочинку, де давалися концерти, на терасі по вихідних грав оркестр, влаштовувалися танці. Керувала Ротондою рада старшин, яка складала план заходів на сезон. У неділю відбувалися танцювальні вечори, ставилися дитячі вистави, проходили різні освітньо-культурні заходи, концерти. По великих святах – народні гуляння. Вхід був платним, щоб покрити видатки на організацію.

Як бачимо, функція відпочинку трансформувалася у спортивному напрямку, хоча треба зазначити, що й досі тут іноді проходять концерти, гуляння, інші міські заходи.

Отже, сьогодні по вулиці Мічуріна, 42 знаходиться дитячо-юнацька спортивна школа, відкрита у 1955 році, з 2003 вона отримала назву «Олімп».

За час існування спортивної школи тренерами-викладачами підготовлено 4 майстрів спорту СРСР та 6 майстрів спорту України; 78 кандидатів у майстри спорту СРСР та 32 КМС України. Тут працює 3 відділення: легкої атлетики, спортивної гімнастики, футболу та секції: боротьби дзюдо, карате-до, регбі.

Навпроти Ротонди розташовувалася садиба судового слідчого у будинку Іванченка (будинок зберігся). Закінчувалася Рибальська шкіряним заводом Аврама Мейші (на знімку вгорі). У Смілі на кінець XIX століття було 4 шкіряні заводи. Тут знаходився найкрупніший. Спочатку це було напівкустарне шкіряне підприємство, де всі операції проводилися вручну. Згодом прийшла механізація, і завдяки Бобринським майстерням завод увів у дію парові, які використовувалися для розмелення дубової кори, розщеплення шкіри і для вигладжування. Працювало тут 35 осіб. Середній заробіток робітників у цій галузі становив тоді 1 карбованець на день.

Рибальська вулиця спускалася до Тясмину, звідки брали воду для виробництва, а містяни, очевидно, знаходили найкращі місця для риболовлі.

Дарія Маслюк,

Діана Морозова,

Дарина Коломиза,

Дар’я Глушко,

гімназистки 7-Б класу

 
[nggallery id=38]