вулицями рідного міста

(Закінчення)

На перехресті з Львівською (тепер Леніна) починалася вулиця Руська, назву отримала від переселенців із Росії. У 1840 році граф Бобринський переселяє у Смілу жителів Харківської, Тульської, Орловської, Смоленської та Могилівської губерній, щоб забезпечити свої заводи робітничими кадрами. Про переселення свідчать назви вулиць: Руська, Симбірська, Харківська, район Орел.

З Руською вулицею пов’язалеглих до Сміли. Поселенці облаштувались у Гречківці і частково в самому містечку. Вони й збудували старообрядницьку капличку десь посере-дині Руської вулиці. Як правило, такі культові споруди мали вигляд зрубу з тесаних колод. Наступний власник містечка, граф Самойлов, який звик жити, перевищуючи статки, накинув оком на трудящу та заможну, але закриту спільноту. Щоб знайти нове джерело прибутків, під час чергової ревізії (перепису населення) він здійснив спробу закріпачити вільних старообрядців. Судова тяганина тривала довго, але старовіри таки виграли справу й залишилися вільними.

У середині 19 століття місто докорінно змінює свій вигляд: замість хаотично розкиданих на ще давніша історія. Наприкінці 18 ст. тодішній власник містечка князь Любомирський дозволив розкольникам пилипонам за умовну плату – 827 карбованців асигнаціями – поселитися на його землях, прибараків часів графа Самолова до цукроварень та економій графів Бобринських пролягли рівні широкі вулиці. Почалося спорудження цегляних будинків. Територія містечка збільшилася за рахунок робітничих поселень. На кінець 19 ст. у Смілі проживало 15 тисяч осіб, на станції Бобринській і при заводському селищі – ще 2,5 тисячі.Згідно з картою Дороганевського, на той час у місті було 47 вулиць, 4 бульвари і 7 провулків. 1911 року дороги вимощено бруківкою, залишки якої можна побачити під зруйнованим асфальтом майже на всіх центральних вулицях міста.

На Руській, крім каплички, розташовувалися ліворуч квартира приватного повіреного Барановського і мирового посередника у будинку Цуканова. Обидві споруди збереглися! Частина вулиці Дзержинського після перехрестя з вулицею Косіора називалася Олексіївською. У дворянських родинах часто дітям давали імена предків. Так, в родині Бобринських майже у кожному поколінні були Олексії: перший граф Бобринський Олексій Григорович – син імператриці Катерини ІІ та графа Орлова, у наступному поколінні – Олексій Олексійович, засновник «смілянської» гілки роду, й, нарешті, у третьому поколінні – Олексій Олександрович, відомий археолог, дослідник курганів навколо Сміли, саме він дослідив і видав у Смілі родовід графів Бобринських. На Олексіївській зберігся будинок поліцейського чиновника, далі йшли приватні садиби, «спальний район».

Досліджуймо історію Сміли разом!

Валерія ПРЯДКО,
Діана МОРОЗОВА,
Дарія МАСЛЮК,
гімназистки, учасниці
краєзнавчого проекту