22 вересня – День партизанської слави

Під час німецько-фашистської окупації (1941-1944 рр.) на Черкащині з фашистськими загарбниками героїчно боролися близько 30 партизанських загонів. Активними діями ворогу дошкуляли 53 підпільні патріотичні організації і групи. Одна з таких підпільних організацій (під керівництвом Юрія Канарського) активно діяла і в Смілі. Підпільники проводили агітаційну роботу серед населення, перешкоджали вивезенню молоді до Німеччини, здійснювали диверсійні акти. Пізніше – поповнили партизанські загони, які з’явилися тут.
Смілянщину небезпідставно називають партизанським краєм, адже у роки війни в цих місцях діяли три партизанські загони – «Смілянщина», ім. Пожарського та ім. Грозного.
Найпотужнішим і унікальним був партизанський загін ім. Пожарського. Створено його було на базі партизанського загону ім. Сталіна, що діяв на Чигиринщині. В район розміщення партизанського загону П. Дубового десантували літаком нову диверсійну групу із 7 чоловік на чолі з командиром Д.П. Гарячим і комісаром І.А. Жиліним. Їм було поставлено завдання створити новий партизанський загін із підпільних груп, що діяли на Черкащині. Командир Д.П. Гарячий отримав із Штабу партизанського руху завдання поповнити свою групу партизанами із загону П. Дубового, залишити Холодний Яр і перебазуватися в інший ліс – Сунчанський (Малостаросільський), який знаходився ближче до станції ім. Тараса Шевченка. Так створився новий партизанський загін ім. Пожарського. Його база розташувалась у Малостаросільському лісі. Коман­диром залишився Д.П. Гарячий, комісаром – І.А. Жилін. Начальником штабу призначили Л.Ю. Беренштейна, його заступником – І.Г. Кабаченка, комсоргом – М.П. Данильченка. Всі підпільні групи, які діяли на Смілянщині та в інших районах, отримали команду йти в Сунчанський ліс до партизанського загону Д. Гарячого. Чисельність загону ім. Пожарського зростала. Коли загін перебазувався в Сунчанський ліс, він нараховував лише 18 чоловік, надалі – 970 осіб.
У партизанів був своє­рідний кодекс честі: за бандитизм та мародерство суворо карали. За всі продукти харчування, які партизани брали у населення, вони платили радянськими грошима, які скидали разом з вантажем літаки з Великої Землі.
На рахунку партизанського загону ім. Пожарського десятки знищених фашистських солдат і офіцерів, підірваних паровозів і автомашин… За три-чотири місяці партизанський загін ім. Пожарського пустив під укіс 14 ворожих ешелонів, знищив 13 потягів, 109 вагонів із вантажем, 25 цистерн з паливом, 40 платформ з військовими машинами. Партизанами було вбито понад 700 фашистських солдатів і офіцерів.
Проводячи диверсійну роботу в районі станції ім. Тараса Шевченка, партизанський загін постійно перебував у небезпеці. Гітлерівці постійно, майже щоденно, робили прочісування лісів, вони мали завдання знищити загін. Врешті-решт партизанський загін ім. Пожарського був оточений ворогом. Партизани намагалися прорвати це кільце з боями, але загін терпів невдачу. Єдиною можливістю виходу з оточення був шлях через непрохідне Ірдинське болото. Голодні, знесилені бійці валили дерева, носили на собі важкі дерев’яні колоди, укладали їх поверх трясовини. Так, крок за кроком, загін здолав болото. Страшна трясовина залишилась позаду…
Попереду Дніпро. А далі, вже разом з військами Червоної Армії – звільнення Сміли і Черкас, участь в Корсунь-Шевченківській битві, визволення Польщі, Чехословаччини…
Партизанський рух став воістину всенародним рухом боротьби проти німецько-фашистських загарбників, був справжнім другим фронтом, що надавав неоціненну допомогу Червоній армії, яка несла основний тягар боротьби проти німецького фашизму у Другій світовій війні.
22 вересня – день вшанування подвигу партизанів та підпільників у період Великої Вітчизняної війни.

(За матеріалами сайту lit.govuadocs.com.ua )