Незвичайне захоплення має 18-річний смілянин Андрій Мартиненко. Відомий у місті і за його межами любитель екстріму демонструє на собі трюки, які не наважаться зробити звичайні люди. Відео із неординарними «витівкамми» Андрія стали досить популярними серед молоді та школярів, які є постійною аудиторією юнака-екстремала.
– Яким чином випробовуєш себе, і взагалі, навіщо так над собою знущатися?
– Найцікавішим та найнебезпечнішим був трюк з підпалом. Знімали цей трюк зимою, тож погасити вогонь на собі можна було лише снігом. Для трюку вибрали і відповідний одяг. Мене облили бензином і підпалили. Я мав скотитися з гори, тоді вже й погасити пожежу. Пам’ятаю, тоді мене гасили всією командою, в інших відео намагалися відтворити. Також протикав собі щоки голками, мені зашивали рота нитками, протикав степлером язик, ходив розпеченим вугіллям босоніж і тому подібне. Мені подобається це робити, доводити, що не боюся вийти за рамки звичного. Моя ціль – дивувати людей та показати їм те, чого не можуть зробити вони. Взагалі вважаю, що люди себе обмежують, насправді здатні зробити набагато більше. Своїм прикладом показую, що не боюсь болю, і прагну довести, насамперед собі, що не боюся бути «надзвичайним». Відеоролики з моїми трюками розраховані на молодь, але не раджу все побачене на них повторювати, адже «насилля над собою» може погано скінчитися. Тож щоразу ми попереджаємо, щоб глядачі не намагалися повторити. Займаюся екстремальними трюками майже 5 років, в Інтернеті викладено більше 60 різних трюків, які виконав. Їх популярність доводить більше 60 тисяч переглядів. Зараз знімаємо відео, де демонструємо власні екстремальні ідеї. Намагаємося, щоб вони були цікаві та екстремальні, наприклад, у мене є відео, де глядач має змогу керувати ходом подій.
– Як виникла ідея, з чого все починалося?
– Ідея «витворяти» щось таке з’явилась давно, ще з дитинства, хотілося спробувати себе, показати свої надзвичайні можливості. Пройшов час, і ось я нарешті відважився Розуміючи, що усе це не буде безболісним, навчився налаштовуватися так, що болю не відчуваю, тож можу зробити практично будь-що. Якщо правильно все продумати та підготуватись, то ризик собі зашкодити знижується, а гострих відчуттів, адреналіну більш ніж достатньо. Вважаю, що краще займатися здоровим і безпечним екстрімом, ніж вживати наркотики, алкоголь та інше.
– Як довго готуєшся до трюку?
– Приходить ідея, обдумуємо, як це можна зробити, як тільки видаються сприятливі умови – одразу ж знімаємо. Інколи залежить від погодних умов, інколи – від технічних. Наприклад, у відео, де нитками зашивали рота, мені допомагала подруга, за освітою медик. Дуже боялася, але все вийшло чудово.
– Ти говориш «ми», тобі хтось допомагає?
– Головний помічник – двоюрідна сестра Олександра Павлушкіна, допомагають і друзі.
Олександра Павлушкіна:
– Андрій з дитинства захоплювався телепередачами та шоу по телевізору і в Інтернеті. Ми дивилися, як знімають відео, як робиться шоу, кілька років тому Андрій повернувся до своєї мрії і всерйоз почав готуватися до власного інтернет-шоу. Спочатку просто шукали цікаві ідеї для трюків. Починалося усе з шоу, в якому глядачі присилали електронні листи з запитаннями «А чи можеш ти зробити ось це чи це?», відбирали найцікавіші ідеї та втілювали їх.
– Як ставляться до такого захоплення рідні?
– Спочатку хвилювалися, що можу завдати «витівками» собі шкоди, та я все ж продовжував цю шалену справу, щоразу переконуючи всіх, що здатний зробити це без шкоди для здоров’я і життя, тож рідні змирилися.
– Чи зросла популярність?
– Так, безперечно. Доволі часто мене впізнають на вулиці або в магазині. Переважно молодь та школярі підходять, запитують, чи я дійсно той хлопець з відео, який зробив якийсь трюк. Інколи просять сфотографуватися. Звичайно, дуже приємно, що впізнають, що глядачам подобається, однак знову ж таки застерігаю: не повторюйте моїх трюків, бо це може зашкодити здоров’ю.

Екстрім, яким займається Андрій Мартиненко, вже не просто хобі, це вже стиль життя, який може перерости у професію. Тож Андрій розвивається в обраному напрямку, а ще активно займається спортом – гравець рейбійно-футбольного клубу «Сміла». Для юнака-екстремала краще ще і ще раз випробувати себе, ніж навчатися наукам та корпіти над теорією. Але хлопець розуміє: без знань ніяк не обійтися, тому в майбутньому, можливо, вступить до вищого навчального закладу, щоб стати актором-каскадером. А поки що наш «герой» постійно відправляє заявки на кастинги для каскадерів та акторів, отримує запрошення на співбесіду. Дивувати людей та виходити за межі звичайного стало стилем життя Андрія Мартиненка. Його життя на межі екстріму. Не намагайтеся повторити!

Таїсія СОБОЛЬ