У Смілі та Носачеві провели в останню путь Юрія Пасхаліна. Невідомий вбивця розстріляв його автоматною чергою в спину. Це сталося у ніч проти 19 лютого в Києві, у момент намагань «Беркута» прорвати барикади повсталого люду.

Пораненого Юрія занесли до пункту медичної допомоги, обладнаного на першому поверсі Будинку профспілок на Майдані Незалежності, проте будівлю підпалили «правоохоронці»… Поранених майданівці намагалися евакуювати, серед тих, кого встигли винести з палаючої будівлі, був і Юрій – «швидка» повезла його до 18-ї Київської лікарні неподалік Майдану – на бульварі Шевченка.
Достеменно не відомо, помер він дорогою чи вже у лікарні. Відомо одне: якби Юрія не вимушені були транспортувати з-за підпалу, у нього ще могли б бути шанси на порятунок. Втім, вони були невеликими: лікарі в Києві констатували три вогнепальні поранення в спину, а коли тіло перевозили на Черкащину, подушка в труні під головою Юрія стала червоною від крові – тому рідні вважають, що було ще й четверте поранення – у потилицю або в шию.
Місцем останнього спочинку Юрія Пасхаліна стало рідне йому село Носачів, де й зараз живе його мама, пенсіонерка, яка колись працювала медиком. Столичні ЗМІ помилково називали Пасхаліна уродженцем Черкас. Насправді і навчався він на Смілянщині – в 11-й школі м.Сміла. У нього є четверо братів і сестер. Юрій був і вихованцем Школи олімпійських резервів у Харкові – серйозно займався штангою. В останні роки проживав у Києві, працював на приватному підприємстві комірником. Рівно за місяць до загибелі, 18 січня, відсвяткував з колегами на роботі свій 30-річний ювілей – тортом з кавою. Разом із колегами по роботі ходив і на Майдан, переживаючи за майбутнє України.
18 лютого вдень був на Майдані, а потім повернувся додому. Почувши по телевізору, що Майдан намагаються розігнати силою, а проти людей масово застосували вогнепальну зброю – знову вирушив на барикади і впав, посічений кулями. Житиме тепер з пам’яттю про те, за що поліг його батько, ще один Юрій Пасхалін – 7-річний син загиблого, у якого тепер є тільки мама…
На похоронах було декілька сотень людей – тільки автівок біля сільської церкві у Носачеві, де відспівували Юрія, було більше чотирьох десятків. Потім величезна процесія розтягнулася вулицями села, проводжаючи загиблого до цвинтаря. На ручці білої труни, у якій несли воїна Небесної сотні, була пов’язана стрічка Євромайдану: синьо-жовта з одного боку і синьо-зоряна з іншого. Після прощального слова священика і друзів загиблого прозвучала сальва на його честь – залп з двох мисливських рушниць та гвинтівки й пістолета, які зазвичай застосовуються історичними реконструкторами під час імітації відтворення справжнього бою. А Юрій поліг у справжньому бою за Волю – от тільки був беззбройний перед тими, хто стріляв у всіх без розбору…

Односельці гаряче підтримали ідею отамана «Вільного козацтва Холодного Яру» Олега Островського – назвати іменем Юрія Пасхаліна одну з вулиць Носачева. А в час похорону Героя в Києві, де він поліг, Верховна Рада саме виносила ті рішення, за які він боровся…

Джерело – Прочерк