30 липня, у день 70-річчя загибелі Олексія Івановича Гаєнка на війні 1941-45 років, його родина прийшла до пам’ятника загиблим заводчанам, що встановлено на територіїї машинобудввного заводу. Тут викарбувано ім’я машинобудівника-фронтовика, офіцера О.І.Гаєнка та М.Д.Носова -племінника старійшини сім’ї Гаєнків – Тамари Іванівни. Саме ця мажй 95-річна жінка  започаткувала традицію щороку приходити до пам’ятника всією родиною і нині теж стала ініціатором вшанування  пам’ятної дати.

Cім десятиліть минає відтоді як 30 липня 1944 року загинув на фронті наш земляк Олексій Іванович Гаєнко. Через три місяці виповнюється сімдесят років визволення України від фашистських загарбників. Дві памятні дати, які можна символічно поєднують долі однієї людини і всієї держави. Всього лише три місяці Олексій Іванович не почекався довгоочікуваної події – визволення рідної української землі. В одному з фронтових листі своєму брату Миколі він писав: «Сейчас (фашистов ред.) их молотит очевидно крепко, инициатива уже в наших руках, так что они уже видно не рады, что завязали войну, будут долго вспоминать украинский хлеб и сало, им оно боком вылезет. Они уже мажут пятки, скоро придет тот час когда они не успеют их мазать, а положат свои ненажорливые животки на полях сражения».

Олексій Іванович Гаєнко народився у Смілі, тут працював на машинобудівному заводі, його брат Борис Іванович – перший стаханівець, про нього говорили «Борисе, у тебе золоті ручки, але грошей ти робити не вмієш», це тому, що трудився, не думаючи про матеріальну вигоду, а лише про бажання бути корисним. Олексій, як і брат, був передовиком виробництва, депутатом міської ради і завжди підтримував високу марку своєї працелюбної родини. Із заводу пішов на фронт. Під час війни брати листувалися. «Трикутнички» із штампом  «Польова пошта» пронизані любов’ю і туротою про сім’ю, дітей, найрідніших людей, а ще гордістю за успіхи наших солдатів.  Свій останній лист із фронту  Олексій написав брату 14 червня. На нього Борис відповів 9 липня 1944 року перед своїм від’їздом на Ленінградский фронт: «Я  знаю что сейчас у тебя горячая пора, доблестные войска 1-го Белорусского фронта прошли уже не одну сотню победных километров! Ты находишься среди бойцов, которые доблестно сражаются за нашу родину!». Через двадцять днів, 30 липня, Олексій Іванович загинув, що речі, в один рік із своєю мамою – вона загинула 20 січня 1944 року від вибуху снаряду в селі Ташлик, де жила під час війни. Офіцер О.І.Гаєнко похований на хуторі Соколине Каменецького району Брестської області у Білорусії.

– Я б поїхали на його могилку у Білорусію, якби ноги ходили, – говорить Тамара Іванівна Гаєнко, – дружина брата Бориса Івановича.

Саме вона трепетно зберігає усе фронтове листування – більше 100 листів-трикутничків. Є в сімейному архіві фотографія Олексія Івановича – у вишиванці, саме тоді як його обрали депутатом. Тамарі Іванівні 24 серпня виповниться 95 років. Вона розповіла, Олексій мав трьох дітей – Сергія та Євгенія і доньку Ларису (на жаль, померла від хвороби). Євгеній Борисович, якому вже більше вісімдесяти років, досі працює на Київському суднобудівельному заводі «Ленкузня».

Родина Гаєнків пишається тим, що ім’я Олексія Івановича занесено у “Книгу пам’яті” Черкаської області.