До 60-річчя Черкаської області

Як відомо, в роки війни народне господарство Сміли занепало. Після війни потужні підприємства, такі як машбуд­завод, вагоноремонтний (сучасний електромеханічний), з евакуації ще не повернулись. В місті відновлювали роботу лише промислові артілі на базі промкооперації, які були пізніше реорганізовані і діяли як підприємства місцевої промисловості. Новозбудований завод «Металіст» виробляв більше 900–1200 тонн алюмінієвого посуду і товарів господарського призначення для села. На базі артілі «Більшовик» діяла переоснащена меблева фабрика, яка згодом, після реконструкції, виробляла сучасні меблі високого ґатунку для населення країни і на експорт. Із швейних майстерень після переобладнання діяла швейна фабрика, яка потім була розміщена у вивільнених приміщеннях локальної міської електростанції на вул. Перемоги, виробництво постійно зростало.

Були побудовані і діяли фабрика художніх виробів широкого попиту, новий комбінат побутового обслуговування з 108 видами послуг в 78 майстернях по місту та на залізничному вузлі по вул. Б.Хмельницького, міськхарчокомбінат, міськпромкомбінат, хімчистка – цех побуткомбінату по вул. Будьонного та ін. Постійно зростала матеріальна база торгівлі та мережа закладів громадського харчування в мікрорайонах та за місцем праці і навчання населення. На кожному підприємстві діяли їдальні, пункти медичної допомоги. Все це було запроваджено і в навчальних закладах – школах, ПТУ, дитячих установах.

Наявність такої бази забезпечення, піклування і обслуговування сприяла нарощенню виробничих потужностей промислового випуску продукції державного значення.

Підприємства союзного підпорядкування – машинобудівний та паровозовагоноремонтний заводи, що повернулися з евакуації, докорінно реконструювалися за новими технологіями. Із двох цукрових заводів відновлено виробництво тільки пісочного, рафінадний війною був зруйнований. На базі цукрового заводу побудовано новий за технологією завод лимонної кислоти. Молокозавод реконструйований в комбінат з виробництва молочних консервів – згущенки та різного асортименту молокопродукції – як підприємство союзно-республіканського підпорядкування.

Але розвиток міста відповідно до генерального плану, розробленого «Київдержпроектом», не відповідав вимогам часу. Через відсутність центрального водопостачання, каналізації, теплопостачання від газифікації стримувалася висотна забудова житла, соціальних закладів та комунальних об’єктів, реконструкція та будівництво нових промислових підприємств для працевлаштування молодих кадрів – випускників ПТУ, технікуму, шкіл.

Саме на вирішенні та здійсненні цих невідкладних завдань, що диктувалися вимогами часу, виборців та пропозиціями депутатів, була зосереджена вся творча і організаторська робота міської ради, виконкому та самих депутатів, а їх на той час обиралося 200–250 – як представників від майже кожного виробничого колективу підприємств промисловості, будівництва, транспорту, інших організацій.

Всі депутати були організовані за фахом в галузевих постійних комісіях ради, депутатських групах за місцем праці в колективах підприємств та організацій, а також в депутатських групах в округах мікрорайонів та кварткомів.

Тож за місцем своєї діяльності депутати з громадсько-партійним активом проводили роз’яснювальну роботу, залучали актив, населення, спеціалістів до зведення об’єктів соціального призначення, в першу чергу методом «народної будови». Тому і заплановані основні об’єкти було оголошено народною будовою п’ятирічки. Це водогін від свердловин, каналізація з полями фільтрації, міська лікарня з поліклінікою, міський Будинок культури, кінотеатр, дитячі садки майже на кожному підприємстві, нові школи – №№ 5, 6, 12, 15 та добудовані – №№ 1, 2, 4, 7, 10, 13 з класними кімнатами та харчоблоками, школа-інтернат, ПТУ №№ 4, 12. Так споруджувалися Обеліск Слави, Пам’ятний монумент полеглим за рідну землю, комплекси технікуму харчової промисловості та будинку престарілих, клуби на Загреблі і в Гречківці, залізнична поліклініка, готель, спорткомплекси стадіонів «Юність», «Авангард» та інші об’єкти.

Надзвичайно важливою справою було будівництво магістрального газопроводу та газифікація соціально-культурних та житлово-комунальних об’єктів, теплофікація з переведенням на газове опалення В 1965-67 рр. велося будівництво 11-кілометрового водоводу від пробурених артсвердловин з Ірдинського лісового масиву до міста. Одночасно будувалася напірна станція перекачування другого підйому потужністю 16 тис. куб. м на добу разом з розвідною мережею до мікрорайонів, в першу чергу центру. На початку 1967 року все це в комплексі було здано в експлуатацію разом з напірним колектором каналізації, полями фільтрації і скиданням стічних вод.

Це дало змогу дальшого проектування і введення в дію важивих об’єктів життєзабезпечення міста, а також промислового і соціального будівництва відповідно до Генерального плану забудови та розвитку Сміли. І головне, сміляни одержали джерельну воду від артезіанських свердловин із розвіданих підземних запасів Ірдинського водоймища.

Федір ВЕРБОВСЬКИЙ,

пенсіонер, ветеран Великої Вітчизняної війни і праці,

Почесний громадянин Сміли