2014 року Україна відзначає 105-у річницю з дня народження відомої художниці Марії Приймаченко. Учні 4-А класу гімназії презентували проект «Художниця із сонячними очима».  Діти зібрали найцікавіші факти із життя мисткині.

Ми дізналися, що улюблений її колір – зелений, улюблена тварина – кіт, картини вона малювала лівою рукою, хоч була правшею. Марія Оксентіївна мала хист до вишивання, часто шила вбрання для знайомих.

У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Чому ж тоді стискаються серця українців, коли вони  згадують  події, які пов’язані з  цим днем? Чому ж не висохли сльози матерів, дружин, наречених, які втратили у «воєнній кампанії», саме так називали війну в Афганістані політики Радянського Союзу,  яка тривала майже 10 років, своїх синів, чоловіків? За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети  поклали молоді  голови славні сини українського народу?

Існує немало легенд і різних припущенні про походження шахової гри, але точно встановлених фактів вдалося поки зібрати дуже трохи. Історично достовірним можна вважати, що шахи зародилися в Індії понад 2000 років тому. Гра називалася тоді „чатуранга”, що значить на санскриті – чотири роди, війська з чотирма пологами зброї: колісниці, слони, кіннота, піхота.

Як свідчить Ратнакари (IX в.), в „чатуранзі” було всього 4 фігури – дошка 9х9. Відмінністю і розташуванням своїх фігур вона прагнула відобразити склад і лад індійського війська того часу. Шахи, що налічували за старих часів багато різновидів, з Індії розповсюдилися по всій східній і центральній Азії, а в кінці V або початку VI століття проникли до Ірану. Тут ця гра, де “перемогу розумом беруть”, як мовиться в одному з якнайдавніших рукописів, користувалася великою популярністю.

Минули десятиліття від того часу, як відгриміли бої Великої Вітчизняної війни на нашій землі. Це було найстрашніша, найкривавіша війна століття. Скільки людей загинуло на фронтах, мабуть, ніколи не вдасться підрахувати …

Я думаю, кожному було б приємно поспілкувалися з видатною людиною свого краю про героїчне минуле нашої Батьківщини. До нашого класу (ЗОШ № 10) уже не вперше завітала Лілія Блискавиця—смілянська письменниця, цікава співрозмовниця і талановита людина. Вона розповідала про свого дідуся, справжнього героя, що захищав наш рідний край від ворогів. Переглядаючи численні листи, що отримувала бабуся пані Лілії від свого чоловіка, ми всі були глибоко вражені щирою любов’ю колишнього фронтовика до рідного краю, родини, школи, в якій він працював директором.

З метою згуртування учнів навколо колективних творчих справ, розвитку творчих здібностей вихованців,  у школі було проведено фестиваль  шкільних театрів, який цього року пройшов під гаслом «Між нас, тобі, Тарасе, жити!», присвячений 200-річчю з дня народження Т.Г. Шевченка. Керівником проекту Хільченко Н.І. проведено організаційну роботу, а класними керівниками 1-10 класів були підготовлені  творчі виступи театральних груп та колективів.

Донедавна переважала точка зору, згідно з якою конфлікти в родині, класному колективі або організації – річ небажана, їх необхідно уникати, а якщо вони все ж таки з’являються, то гасити на ранній стадії, не даючи змоги розвиватися. Однак сучасні соціологи та психологи дійшли висновку, що конфлікт, попри негативні риси, відіграє і позитивну роль – сприяє рухові людини або колективу вперед і визначає фактори, що заважають цьому процесові.

Прагнення до професійного зростання, до підвищення свого фахового рівня показали вчителі школи №3-колегіуму під час місячника педагогічної майстерності, який традиційно пройшов у нашій школі з 1 по 28 лютого.

Цього року робота під час місячника була проведена за різними напрямками, зокрема, вчителі працювали над створенням умов для всебічного розвитку особистості школярів шляхом залучення до різноманітних форм творчої діяльності

Як швидко плине час. Ніби нещодавно наші діти перейшли  в молодшу групу дитячого садочку №18 «Чебурашка». А вже зовсім скоро вони полишать свій садочок, своїх вихователів і стануть першокласниками. Скільки любові, тепла віддавала нашій малечі протягом цих років вихователь Сиченко Тамара Миколаївна. Ми були однією дружною сім’єю: діти, батьки і наші вихователі. Разом з нашими дітками дорослішали, вчилися, відпочивали, подорожували і ми, батьки.