Мололи зерно на жорнах і ткали килим

Погосподарювати в українській хаті ХІХ століття нині цілком реально. Варто тільки  поїхати у село Плескачівку в музей старовини та народних ремесел. До речі, тут експонати можна чіпати і навіть застосовувати за призначенням. Сюди у тур вихідного дня запросив смілян Сергій Тимофєєв – краєзнавець, натхненник і засновник музею. Там на нас чекала чепурна, розмальована «петраківкою» хатина – із зіллям під стріхою, призьбою і справжніми з позаминулого століття віконницями.

У трьох кімнатах до дрібниць відтворено життя української родини – від утримання худоби, використання знарядь праці до приготування їжі та пригощання гостей. Ліку немає глечикам, діжам, горщикам, ряднам, рушникам.

У хаті зібрано надзвичайно багато всілякого реманенту та побутових речей – все в робочому стані. Бажаючі могли спробувати ткати килим на ткацькому верстаті, а ще кави намолоти, чоботи «попрасувати», постолярувати. Та найбільше сподобалося молоти зерно на жорнах. Саме цим цікавим заняттям і розпочався майстер-клас «Від зернини до хлібини». Пройшовши всі етапи випікання українського хліба, не гріх посидіти на лавах за гостинним столом, посмакувати паляницею та кулешем, вдихаючи пахощі сіна і трав, якими щедро встелена долівка.

Музей старовини і народних ремесел наповнений життєдайною енергетикою, адже його експонати колись слугували сільським родинам. Екскурсоводи переказують цікаві історії про те, як, створюючи музей, ходили від хати до хати – збирали речі, слухали спогади, із вдячністю згадують усіх, хто передав у музей найцінніше, що десятиліттям, і навіть століттями, зберігалося в родинних скринях, на горищах, у обійстях. Щиро радимо: при нагоді завітайте!

                                                                                                             Юлія ХАРЧЕНКО

 


Святкувало студентство

Напередодні Міжнародного дня студента сцени закладів культури міста були надані в розпорядження смілянського студентства.

У міському Будинку культури відбулося свято, яке стало справжнім дійством – з привітаннями, нагородами, а також святковим КВК серед студентських команд технікуму харчових технологій Національного університету харчових технологій.

Від імені міського голови та міської влади привітали майбутніх спеціалістів керуючий справами-заступник міського голови Олександр Головченко та начальник відділу у справах сім’ї та молоді, фізичної культури і спорту Наталія Маслюк. З побажаннями успіхів та легкого навчання, міцної дружби та кохання, вони відзначили і вручили почесні грамоти й цінні призи найактивнішим у житті міста студентам технікуму харчових технологій, промислово-економічного коледжу, Центру підготовки та перепідготовки робітничих кадрів.

Підсумки традиційних до Дня студента конкурсів оголосили представники Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді й керівництва технікуму. Студентів відзначено у найрізноманітніших номінаціях. За «Найкращу кімнату року» першими і другими місцями відзначено відразу по дві кімнати. У номінації «Студент-громадський діяч» перемогла Наталія Горбенко, «Студент-активіст» – Тетяна Доброштан, «Студент-митець» – Ігор Ігнатьєв, «За здоровий спосіб життя» – Валентин Пехітов, «Студент-фахівець та краєзнавець» – Олексій Черниш, «Студент-волонтер» – Марина Царинник. Вершиною церемонії нагородження стало традиційне визначення технікумом «Студента року-2012», цей почесний титул отримала студентка групи ОРГ-10 Валерія Кикоть, яка також перемогла у номінаціях «Студент-громадський діяч» та «Найкращий соціальний проект».

Друга частина свята надзвичайно порадувала усіх присутніх у залі. У битві гумору та сміху – КВК взяли участь чотири команди студентів технікуму харчових технологій: ПСК-10 – «Руками те трогать», ОКС-10 – «Оксфорд», ОРГ-10 – «Не сезон», ОКС-11 – «Станция Студенческая». «Навколо світу за чотири роки» – такою стала тема гумористичного змагання. Усі команди виступали на високому рівні, а зал не стихав від сміху. За результатами змагання журі вирішило не присуджувати третього місця. Тому першість розділили між собою команди, які набрали практично однакову кількість балів – «Оксфорд» та «Станция Студенческая». Срібло отримали команди «Руками не трогать» та «Не сезон».

Усіх учасників змагання нагороджено почесними дипломами та цінними подарунками від спілки студентського проф­кому технікуму.

Допомогли в організації свята мережа магазинів «Ассоль», приватні підприємці Олег Прудіус, Людмила Стрембицька.

А в Будинку культури ім. Т. Шевченка своє свято влаштували студенти Смілянського промислово-економічного коледжу. Директор коледжу Володимир Шиян привітав своїх вихованців з Міжнародним днем студентів та нагородив найактивніших почесними грамотами. Грамоти за спортивні досягнення та активність у громадському житті вручила Мар’яна Пирог, головний спеціаліст ЦСССДМ.

Продовжилося свято розважальною програмою – змаганням команд КВК на тему «Від сесії до сесії живуть студенти весело» між збірними технічного («Нет проблем») та економічного («Воїни») відділень.

                                                                                                   Таїсія СОБОЛЬ


Світлий промінчик любові

Пам’яті моєї бабусі Мотрони Павлівни Ганич

Бабуся сиділи на лавочці під погрібником. Велике лапате листя горіха кидало узорчасту тінь, перебігаючи зі спідниці на байову (так вони казали) кофту, на лице, помережане глибокими зморшками, яке ще з ранньої весни вкривалося засмагою. На високому чолі ледь позначилися брови й вирізнялись, голубіли озерцями очі: відверто, щиро, душевно. І до лиця була їм хустина: чи то біла бавовняна в дрібний горошок, чи вицвіла від сонця і прання червона, чи картата зимова з китицями.

Натруджені руки не могли спокійно лежати у пелені. Здавалося, що пальці, понівечені, покручені ревматизмом, живуть самі по собі – перебираючи один одного, сплітаючись і розплітаючись знову. Вони так звикли до роботи…

Такою запам’ятала я бабусю, такою її згадую і не знаю, як це може її не бути, бо не змогла провести її в останню путь. Думаю, може, це й добре, бо досі відчуваю, що вона поруч. Просто вийшла з хати, порається на подвір’ї чи на городі… Краще нехай згадується ось така – спокійна, усміхнена. (Я все гадала, кого мені нагадує ота невловима усмішка Джоконди? І тільки нещодавно зрозуміла – бабусю…)

Голодні довоєнні роки, у неї двійко дітей на руках, чоловік помер. Як вони вижили?

Мама згадувала, як сидить під шовковицею у їхньому дворі, бо розпухлі ноженята вже не тримають, а старша сестричка приносить поїсти… цвіт із акації… Вони й тепер, ні мама, ні хрещена Оксана, більш як через сім десятків років не люблять запаху квітучої акації…

Бабуся працювали в колгоспі, як тоді казали, «за палички», а як їй прогодувати малечу? І вона носила їм поїсти: то десяток колосків, то жменю кукурудзи, то буряка, то кілька картоплин. Ховаючи все те до пазухи – інакше голодна смерть.

А якби піймали?! Скільки-то люду попало в табори за кілька колосків, узятих з поля…

Не пройшло все те даремно. Виросла пухлина у застуджених грудях, забрала бабусю…

А ще пригадую, було дивно, коли мою бабусю називали мамою не лише її дві доньки та їхні зведені брати, а ще кілька десятків чужих чоловіків і жінок.

Розказували, що в голодні роки по селах люди мерли цілими сім’ями. Без рідних залишилися сотні дітей. Їх звозили в дитячі будинки, один з яких і організували в бабусиному селі В’язівку. Саме там вона й працювала тоді, а всі сироти для неї були однакові – всі свої, всі рідні. Ці діти й стали називати бабусю мамою.

Йшли роки, і час від часу в село приїздили вже дорослі оті дитбудинкові її діти, щоб побачити, подякувати, поділитися радістю і горем із своєю названою мамою.

…Вітер погойдує листочки горіха і вони хвилястими тінями падають на руки, обличчя. Ніби хмарки набігають і знову розходяться – а бабуся посміхаються своєю незмінною посмішкою далекої, невідомої їм Мони Лізи. Спокійні й виважені, як і все, що відбувається на нашій землі. Вічні, як природа, як сонце, як повітря, як весна, що обов’язково буде після зими. Як і те, що й ми, погостювавши, загубимося в космічному мороці і лише в пам`яті тих, хто захоче згадати, зблиснемо променем світла чи суму, дивлячись який із них залишимо по собі…

А в пам’яті моїй ваш світлий промінчик, бабусю, назавжди, скільки й житиму, зігріватиме любов’ю.

Людмила СКОРОХОД


Обласний семінар з охорони праці

На базі Смілянської міської організації профспілки освітян було проведено обласний семінар з питань здійснення громадського контролю за додержанням роботодавцем законодавства з охорони праці щодо створення безпечних та нешкідливих умов навчання, праці та виховання організаціями профспілки працівників освіти і науки України. У ньому взяли участь керівники та профспілкові лідери навчальних закладів Черкащини.

Захід, що проводився у гімназії ім. В.Т. Сенатора, почався святково. Учасників семінару (котрих тільки офіційно зареєстровано було 70) вітали директор навчального закладу, заслужений працівник освіти України О.О. Дзевульська та вихованці гімназії з піснею та хлібом-сіллю.

Заступник міського голови – керуючий справами О.Є. Головченко ознайомив із соціально-економічним станом Сміли.

Основним напрямкам здійснення профспілковими організаціями громадського контролю за створенням роботодавцем безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання присвятив свій виступ завідувач відділу соціального захисту та охорони праці обкому профспілки працівників освіти і науки України І.Ф. Берестовий.

Начальник відділу освіти виконавчого комітету міської ради Т.Г. Руснак акцентувала увагу на виконанні законодавства України щодо створення безпечних умов у навчально-виховному процесі.

Голова міської організації профспілки освітян Н.В. Сташенко розповіла про участь профспілкових організацій у забезпеченні громадського контролю за дотриманням у навчальних закладах міста законодавства з охорони праці.

Досвідом спільної роботи адміністрації і профкомів з питань охорони праці і техніки безпеки, створення безпечних і здорових умов навчання та виховання поділилися керівники та голови профкомів ряду освітніх закладів Сміли.

Учасники семінару побували в музеї гімназії, оглянули навчальні кабінети, відвідали заклади освіти нашого міста та на власні очі переконалися у практичному результаті створення безпечних і нешкідливих умов для навчання, праці та виховання.

 Таїсія СОБОЛЬ