У будиночку Василя Івановича Москальця, ветерана війни, почесного громадянина Сміли затишно і спокійно. Визволителю нашого міста уже за дев’яносто. У його оселі все дихає минувшиною – давні меблі і фотознімки, вишиті картини в рамках, скатертини. На етажерці бюст Тараса Шевченка і випалений на дошці портрет Кобзаря.
– Любите Тараса Шевченка? – цікавлюся.
– Люблю! Це наш пророк, – відповідає Василь Іванович і читає напам’ять: – Тільки вслухайтесь: «Реве та стогне Дніпр широкий…». Це ж яка сила! «Додолу верби гне високі…» або «Заповіт»… Знаєте, у мене є шеститомник Шевченка – повне академічне видання.
– Покажете?
Василь Іванович, аж посміхнувся з радості. (Напевно, давно ніхто не цікавився його бібліотекою). Охоче підіймається зі стільця і запрошує у спальню. А там… Суцільні книжки! У центрі книжкової шафи – шість томів Шевченка у білих палітурках.
Тема про Тараса Шевченка виявилася для ветерана особлива, адже Кобзаря любив змалечку, все життя читає його твори, багато з них знає напам’ять.
– Коли ходив у четвертий клас учитель повіз нас у Канів. Я в першу чергу купив «Кобзаря» і портрет Шевченка. Прийду, бувало, до мами і читаю «Катерину». А мати слухає: «А ну… ну, ще читай». А я їй: «Кохайтеся чорнобриві… (сміється)». А потім, не знаю як сталося, не знаю, де дівся мій «Кобзар». То в сусідського хлопця інший виміняв за кусок сала. І треба ж таке, той хлопець через день приходить, каже: «Віддай мого «Кобзаря». Отаке сталося. Любив Кобзаря і любов до нього, та й узагалі до художньої літератури, читання, прищепила вчителька. У нас вона така була, що навчила і вишивати хрестиком та гладдю, і книжки переплітати, і папки різні робити. Кожному з нас давала додому свої книжки читати. Вона настільки привчила до книжок, що любив їх змалечку і дотепер читаю.
Василь Іванович прочитав усі шість томів Кобзаря. Глибоко запали в серце не лише твори Тараса Шевченка, а і його доля та біографія. Ветеран розповідає цікаві деталі про те, як талант Шевченка помітив Енгельгард, як влаштували Тараса в академію, про його життя в Петербурзі, про кохання. Усе обдумує, аналізує, розмірковує: «Часто задаю собі питання і не знаходжу відповіді. Коли його викупили з кріпацтва, чого він не викупив свою сестру?».
Щоб побільше дізнатися Василь Іванович побував у Моринцях, на могилі матері Шевченка, там, де хата стояла, у музеї, спілкувався з односельчанами. Він просто в захопленні від природного хисту Шевченка, його таланту поета і художника.
– А як він «предчуствовав»: «Поховайте мене на могилі… Поховайте та вставайте…». Які його слова сильні й водночас мелодійні! Тільки на музику і ставить…
Історик за фахом і бібліотекар з величезним досвідом Василь Іванович Москалець може годинами розповідати про надзвичайно цікаві речі. Ветеран війни, визволитель Сміли пишається своєю домашньою бібліотекою – книги в кожній кімнаті, на полицях – від підлоги до стелі, у шафах, на етажерках, тумбочках навіть у запічку. Ветеран охоче ділиться спогадами, і жалкує, що все це безцінне багатство – книги після нього нікому не знадобляться. Він відкритий до спілкування і хоче встигнути розказати молодим про все, що знає і пережив.
Юлія Харченко