■ Олександре, що вас привело в наше місто?

– Спочатку про себе. Я живу в Чернігові, мені 48 років по паспорту, у душі – значно менше. Я професійний мандрівник, 18 років займаюсь мандрівками, пишу книги про свої подорожі, колись працював журналістом.

Як я опинився в Смілі? Справа в тому, що зараз я здійснюю таку цікаву мандрівку: від крайньої північної точки України – це село Грем’яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області і до крайнього півдня – це місто Вилково Одеської області. Тривалість цієї мандрівки, за моїми підрахунками, приблизно 36-37 ходових днів із середньою швидкістю 30 км на день, загальна протяжність – від 1000 до 1100 кілометрів. У Смілі я опинився вперше в житті, якраз через ваше місто проліг мій маршрут після Черкас і перед Новомиргородом. Я кілька годин мандрував вашими вуличками і мікрорайонами.

■ Що ви побачили, яке перше враження?

– Сміла – значно більше місто, як я собі уявляв. Сміла досить-таки велика. Центр мені сподобався – охайно, культурно, цивілізовано. Є своя пішохідна вулиця – бульвар Бобринського. Красиві храми. Покровський храм мені дуже сподобався всередині і зовні. Досить цікава архітектура. Подивився ще костел у парку. Бачив, що є старовинні будівлі. Наприклад, ліцей, гімназія. Виявляється, у гімназії навчався відомий командарм Штерн. Я цього не знав. У мене було дві далекосхідні мандрівки, там чув про нього – адже він командувач Далекосхідною армією і Далекосхідним фронтом, був одним з головних учасників хасанських боїв. Про Штерна чимало прочитав. Було цікаво дізнатися, що він звідси. На вашій водоймі, я бачив, лебеді плавають. У брудній воді лебеді плавати не будуть. Це говорить про те, що місто чисте. У багатьох, і в мене, до речі, Сміла асоціювалася тільки як транзитний пункт на залізниці, станція імені Тараса Шевченка. Я пройшов містом і хочу сказати, що є тут що подивитися і, на мій погляд, цілком можна зробити Смілу привабливою для туризму.