Тривалий час його ім’я, з відомих причин, замовчувалось. Та, як кажуть, шила в мішку не сховаєш. Отож, хто ж такий Петро Франко? Він був третьою дитиною в сім’ї Великого Кобзаря – Івана Яковича, чиє особисте життя було сповнене більше смутку, ніж радощів. Свою гіркоту відомий поет закарбував ось у ці рядки:
Ні, не любив на світі я нікого
Так, як живому слід живих любить.
Народився П. Франко за десять років до двадцятого століття на Дрогобиччині. З пупка, образно кажучи, був надзвичайно цікавий до всього, непосидючий і войовничий. У школі виявив великі здібності до хімії: свою кімнату перетворив на лабораторію. Блискуче навчався в гімназії та на факультеті хімії Львівського інституту.
Коли в Україні закипіла громадянська війна, воював у складі авіаційного підрозділу збройних сил ЗУРН – Української Галицької Армії (УГА). Проявив себе у бойових діях проти ворогів молодої української держави.В одному з боїв 29-річного Петра Франка було збито і він опинився в полоні. Звідти втік. Повернувшись до своїх, знову піднявся в небо.
Отаман військ Директорії УНР Симон Петлюра присвоїв відважному авіатору полковницьке звання. Воюючи, Петро Франко прагнув якнайшвидше «впрягтися» в наукову діяльність. І бажане стане згодом реальністю:по самісінькі вуха взявся за справу.
Значна низка його робіт стосувалось нових технологій у молочній галузі. Доповнювали її майже 40 винаходів молодого науковця. У 1931 році на прохання уряду Радянської України виїхав до Харкова, де очолив кафедру хіміко-технологічного інституту.
Незважаючи на зайнятість, Петро Іванович переробив на драми твори свого батька «Захар Беркут», «Борислав сміється» та інші. Написав кіносценарій «Борислав сміється». Свою літературну діяльність розпочав молодий літератор ще в студентські роки, коли писав різні замітки до друкованих видань. Тоді редагував навіть часопис «Пластовий табір». На жаль, усі його праці, як наукові, так і літературні, написані в Харкові, потрапили до списків «не подлежащіх распространению». Самого ж автора вважали неблагонадійним іноземцем. Потай проголосили його «ворогом народу».
Повернувшись у 1936 році до Львова, написав бібліографічну повість «Іван Франко зблизька», кілька драматичних творів, у тому числі – «Інститутський жарт».
Петро Франко, крім усього, з юних літ захоплювався спортом. Саме він першим із професором Львівського політехнічного інституту Іваном Боберським здійснив лижний похід навкруг Львова.
Восени 1939 року Польщу було поділено між Німеччиною і СРСР. Більшовицька влада з пропагандистських міркувань віддала сину Великого Каменяра всі можливі почесті : його обрали членом президії Народних Зборів Західної України, депутатом Верховної Ради УРСР.
Паралельно з цим можновладці Кремля запропонували йому посаду декана товарознавчого факультету Українського державного інституту торгівлі, призначили ще й директором Меморіального музею Івана Франка у Львові. Мовляв, поглянь, народе, як держава шанує і любить нащадка Івана Яковича.
Та все це нагадувало не щось інше, як відому сцену, коли крокодил, проковтуючи свою жертву, ллє сльози.
Уже в перші дні війни Союзу з Германією працівники НКВС заарештували Петра Франка – активного учасника національно – визвольних перегонів двадцятих років, письменника, вченого, аса-пілота УНР . Заарештували разом з академіком Студинським. Обидва загинули в катівнях НКВС. Його ім’я до Незалежності України ніде не згадувалось. Здавалось, що Петра Івановича взагалі не існувало на грішній землі. Що то була віртуальна реальність. І лише у 1996 році на фасаді будинку, де мешкав П.І.Франко встановили художньо-меморіальну дошку. Через три роки у Львові видали книгу «Петро Франко: сторінки життя».
Дещо пізніші ім’я третього сина Великого Каменяра присвоїли одній з військових частин Збройних Сил України.
На Черкащині першим розповів про життя і діяльність військового пілота УГА Петра Франка часопис «Козацький край», який редагує Олег Островський.(З ініціативи останнього, до речі, неподалік дуба Залізняка зведено єдиний в Україні православний храм на честь святого парадного Петра Калнишевського).
Матеріали про Петра Івановича надіслав голова Львівського обласного Товариства політичних в’язнів і репресованих П.М.Франко.
Підготував Андрій Глущенко.