Ідею про утворення нової області у складі Української РСР на офіційному рівні вперше було розглянуто 28 грудня 1953 року. Головним мотивом доцільності утворення Черкаської області було «розукрупнення Київської області, наближення керівництва і обслуговування віддалених районів».

Дійсно, Київська область на той час була найбільшою в Україні, займаючи територію в 41тис. кв. км. Протяжність її з півночі на південь складала 350 км.

До її складу входило 53 райони. Віддаленість південних районів Київської області (Христинівського, Уманського, Звенигородського, Шполянського, Смілянського та інших) від обласного центру по залізниці складала 200–325 км, що значно ускладнювало управління та обслуговування сільського господарства і промисловості цих районів.

Тому було вирішено найбільш віддалені 20 південних районів Київщини виділити в окрему область – Черкаську, доповнивши її 6 районами Полтавської, 2 – Кіровоградської і 1 – Вінницької області. На засіданні президії ЦК КПУ зазначалося, що пропоновані райони “за своїми економічними, природними і кліматичними умовами є однорідними, з провідною культурою в сільському господарстві – цукровим буряком і наявністю крупної цукрової промисловості.

Пропозиції політичного керівництва республіки були сформульовані у поданні Президії Верховної Ради УРСР. На основі цього подання 7 січня 1954 року було видано Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про утворення у складі Української РСР Черкаської області”. Згідно цьому документу до складу Черкаської області включалися:

• з Київської області: 3 міста обласного підпорядкування – Черкаси, Умань, Сміла та такі райони в тодішніх адміністративних межах: Бабанський, Буцький, Вільшанський, Городищенський, Жашківський, Звенигородський, Канівський, Катеринопільський, Корсунь-Шевченківський, Ладиженський, Лисянський, Маньківський, Мокро-Калигірський, Ротмистрівський, Смілянський, Тальнівський, Уманський, Христинівський, Черкаський і Шполянський;
• з Полтавської області: Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Шрамківський і Чорнобаївський райони;
• з Кіровоградської області: Златопільський і Кам’янський;
• з Вінницької області: Монастирищенський район.

На час утворення Черкаська область включала 29 районів і 3 міста обласного підпорядкування. Згодом, 12 лютого, до складу новоутвореної області з Кіровоградської області було передано Чигиринський район. “Затримка” з входженням району до Черкащини зумовлювалася тим, що у січні Чигиринщина опинилася в епіцентрі заходів з нагоди 300-річчя возз’єднання України з Росією, які в той час гучно і масштабно відзначалися на всесоюзному рівні.

В складі області тоді було 12 міст, 19 селищ міського типу, а всього – 815 населених пунктів, підпорядкованих 453 міським, селищним і сільським радам. Загальна площа області на той час становила 21,1 тис. кв. км. Чисельність населення – 1 млн. 497 тис.чоловік, з них переважна більшість проживала в сільській місцевості – 1 млн. 236 тис. (82,6 відсотків). Серед населення новоутвореної області українці становили 93,9 відсотків, росіяни – 4,5, євреї – 0,9, білоруси – 0,3, поляки – 0,1 відсотка. Усього на Черкащині тоді проживали представники 49 національностей.

Василь Мельниченко, 

голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України,

професор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького

Фото Ігната Діамента