«Земляночка» на дві персони
Непомітно збіг перший місяць міленіуму і у смілян почалися «проблемі уми». Спочатку заблимало-зажевріло і почало відмовляти світити скрізь і завжди штучне-домашнє сонечко-лампочка. А під кінець свят, по Водохрещі, меткі запасливі українські дядьки знову переобладнували свої газові котли під дровця та вугілля.
Не позаздриш і бідакам, що колись дружно заселили цегляні та панельні коробки-«інкубатори». Там, незважаючи на мороз, опалення ледь гріє.
Зустрів вранці на базарі доброго знайомого і от що почув:
– А воно й правильно – більшість народу дома сидить, по морозу город копать і картоплю садить не будеш. То хай дихають глибше і буде як у мурашнику – тепло. А ще в сплячку можна впасти на півтора місяця – з’їжі буде менше…
А тим, хто від землі не відірвався, братове, набагато легше. Дарма, що у райцентрі живуть. По нашій вулиці троє вже лежаночки у врем’янках помурували. Тепер розминають кожен день свої кості – гіллячки збирають. І для лісу санітарна очистка.

Хоч дехто із ледачих сердиться, мовляв, не в середні віки живемо, в кінці кінців. Ну, це несерйозно. Ми ж чуємо, що в країні криза: той мільйон вивіз, той десять прихопив… А нас скільки?!
На всі ці побрехеньки мій сусід Микола тільки вуса підкручував та хитро очі мружив. Щось вже задумав, це ж як дважди-два. За його височенним парканом хіба ж роздивишся, що то він там робить! Нічого, сьогодні вглядів-таки, підслідив. Він свого діда Ониська із хутора привіз!
Ходив старий, висохлий і зігнутий у дугу колишній партизан по городу з лопатою, щось метикував.
– Доброго здоров’ячка, Ониську Мусійовичу! – я йому. – Ви до нас на побивку чи на зимовку?
– Е, шинок, – одвічає, – на учобу. Миколу буду обучать землянку штроїть…
От тобі й сусід! А ти кажеш міленіум. Тепер і у мене проблеміум: сусід будується, а я що, гірший? Замерзай, ге? Поглянь, я й собі вже план земляночки накидав на дві персони – на себе і мою стару. Хе-хе, не пропадем!
О.Шовковський
7 лютого 2001р.