Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно із пунктом 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (Кодекс) податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями Кодексу; рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу. Згідно з підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Кодексу додаткові блага – кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV Кодексу). Відповідно до підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Кодексу платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів. Об’єктом оподаткування є загальний річний оподатковуваний дохід, до якого, зокрема, включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, у випадках, встановлених підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу. Відповідно до п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст.165 Кодексу), у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Кредитор зобов’язаний повідомити платника податку – боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом; Тобто, платник податку при визначенні податкового зобов’язання за результатами звітного податкового року враховує норми та правила податкового законодавства, що діяли на момент виникнення об’єкта оподаткування.

Смілянська ОДПІ