2 грудня в Смілянській центральній бібліотеці імені Олени Журливої відбувся надзвичайно цікавий міжнародний літературно-мистецький перформанс „Григорій Сковорода в моєму житті”.

Організувало захід комунальне підприємство „Медіа-центр” (директорка Людмила Скороход). Провела його на одному, як то кажуть, диханні відома в Смілі журналістка Юлія Харченко, пише “Прочерк“.

На час проведення заходу в бібліотеці, як і в цілому по місту, не було освітлення, не було опалення, але небайдужі сміляни прийшли поділитися своїми думками про творчість Сковороди, почути, як він увійшов у життя інших. Адже, незважаючи на те, що виповнилося вже аж 300 років з дня народження цього мандрівного філософа-містика, богослова, поета і педагога, якого ще за життя називали українським Сократом, він і досі залишається цікавим, сучасним, мудрим. Його твори перевидають, до них звертаються, ними надихаються.

Нині в Україні багато хто називає Сковороду просвітленим. Мабуть, це так, бо навіть у напівтемряві, в невеликому містечку в Україні, котра дає відпір завойовникам з того краю, до якого Сковороду „пекла постійна відраза”, було світло від спогадів про цю видатну людину.

Юля Харченко задала тон зустрічі, розказавши, що її Сковорода – це мама, котра жила за багатьма його принципами. У спадок вона залишила їй майже півстолітній портрет філософа, старовинний годинник, саме такий, який той мав, і флейту – його улюблений інструмент.

А ще їй вдалося віднайти дотичність Григорія Сковороди до міста Сміли. Вона дізналася, що нащадок графів Бобринських, рід яких бере свій початок від позашлюбного сина Катерини II і які, власне і зробили Смілу такою, якою вона є зараз, Петро Бобринський написав книгу „Старчик Григорій Сковорода. Життя та вчення”. Її було видано в Парижі 1929 року. І ще один факт: Григорій Сковорода гостював на Харківщині у предків видатного вченого, нобелівського лауреата Іллі Мечнікова, який свого часу жив і працював на Смілянщині.

А принципи Сковороди були прості, і водночас такі, які не кожному під силу осягнути, жити за ними: він повчав, що царство людини знаходиться всередині неї, а щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. І взагалі, вірити в Бога не значить вірити в Його існування, а значить – віддатися Йому та жити за Його законом.

Григорій Сковорода навчав, що святість життя полягає в робленні добра людям. А щастя – у сродній (природній, такій, що приносить задоволення) праці. Вона корисна не тільки для того, хто знайшов своє покликання, але й для суспільства.

Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників, і, як бачимо, залишається впливовим і зараз. Зокрема і своїм способом життя, в якому слово ніколи не розходилося з ділом. Тому й не дивно, що його портрети були в домівках навіть селян, що Шевченко малим списував Сковороду, що його псалми лірники і кобзарі співають в Україні донині.

Важливо, що мандрівним філософом уже за життя захоплювалися не тільки селяни, які на той час були ще вільними, а й тогочасна еліта. Саме її яскраві представники і давали змогу Сковороді творити і зберегли його праці, що були надруковані вже після смерті любомудра. Тут варто згадати Михайла Ковалинського, котрий був його другом і учнем. Це він написав першу і ґрунтовну біографію свого Вчителя.

У перформансі в Смілі взяли участь і гості з-за кордону, що зуміли вийти на відеозв’язок і розповісти чимало цікавого, як, наприклад, Олена Тарасова з Генуї. Ця жінка робила дуже багато, аби зберегти в селищі Бабаї, що на Харківщині, садибу Щербиніних, в яких Сковорода гостював і створив „Байки Харківські”. Спілкувалася зі смілянами вона з каплиці, в якій хрестили Христофора Колумба. Каплиця була прикрашена українськими рушниками, а разом з пані Оленою до смілян з привітанням „Слава Україні” звернувся сеньйор Масімо – палкий шанувальник України і Сковороди.

Також про значення Григорія Сковороди в їхньому житті говорили Жак Жаб’є – український дитячий письменник, який зараз живе в Римі, і кандидат географічних наук Сергій Конякін з Києва.

Насамкінець Юлія Харченко пригостила присутніх сиром пармезан, який так любив Сковорода, і подарувала усім паперові стаканчики з афоризмами філософа на них.

…У травні росіяни зруйнували ракетами музей Сковороди в Сковородинівці, колишня Пан-Іванівка, де він скінчив свій земний шлях. Чого іншого можна чекати від воїнів пітьми у ставленні до філософа-життєлюба, котрому сопілка і вівця були дорожчими царського вінця, і який проповідував: „Всяк должен узнать свій народ і в народі себе”. Він знав і свій народ, і себе, знав, хто такі московити. А скульптура Сковороди в Сковородиніці збереглася, і це, безумовно, Божий знак…

Олександр Вівчарик