Обирати цю професію можна тільки свідомо, добре розуміючи відповідальність вибору. І коли продовжують справу батьків діти, стає зрозуміло – тут немає випадку, немає помилки, а є повна впевненість у своїх силах і правильності обраного шляху. Є такі педагоги-продовжувачі своїх педагогічних династій і в Смілянському ДНЗ №21 „Оленка”.
Тетяна Валентинівна Голоборода працює вихователем ДНЗ №21 „Оленка” і має педагогічний стаж 31 рік. Вона продовжила справу своєї тітки Ніни Григорівни Круть (педагогічний стаж 23 роки), яка теж працювала у дошкіллі. Її сестри і брати – також педагоги. Перші кроки на педагогічній ниві роблять донька Наталія (вихователь ДНЗ №26 «Сонечко») та племінниця Ольга Гавриленко (вихователь ДНЗ №12 “Ромашка”). А загальний стаж педагогічної династії Тетяни Голобороди становить більше як 157 років.
З любов’ю і теплом розповідає про педагогічну династію родини Ковтун-Діденко вчитель-дефектолог ДНЗ №21 «Оленка» Галина Діденко. Започаткував професію педагога в їхній сім’ї батько Леонід Данилович, коли у 1939 році після закінчення Київського педагогічного училища почав працювати вчителем малювання і креслення у селищі Піндуші. Після війни Леонід Данилович очолив дитячий будинок в місті Таганча Київської області. На початку 60-х років він з дружиною і донькою Галинкою переїхав до міста Сміла, де у школі-інтернаті №8 Леонід Данилович продовжив педагогічну діяльність. Справу батька продовжує Галина Леонідівна, яка вже має педагогічний стаж 35 років. Життєвим кредо сім’ї Ковтун – Діденко завжди було гасло: „Шукай, живи, посміхайся. Йди вперед не зупиняйся!”.
Педагогічною називає свою родину і Вікторія Олександрівна Макаренко – учитель-дефектолог ДНЗ №21 „Оленка”. Адже її мати Марія Іванівна Гунько – педагог, учитель українською мови та літератури; старша сестра Надія Риндіна також педагог, учитель-дефектолог, завідувач навчально-педагогічної частини Смілянського дитячого будинку-інтернату. Марія Іванівна розпочала свою педагогічну діяльність на Житомирщині після закінчення у 1954 році Новомиргородського педагогічного училища за спеціальністю «Викладання в початкових класах загальноосвітньої школи». А вже у 1957 за самовіддану роботу та видатні успіхи у справі навчання і виховання молодого покоління вона була нагороджена Грамотою Міністерства освіти УРСР. У 1960 році Марія Іванівна закінчила Житомирський педагогічний інститут імені Івана Франка за спеціальністю «Учитель українською мови та літератури» і з 1961 року працювала на Смілянщині. Роботі з дітьми вона віддала 45 років. І не жалкує. І де б не працювала Марія Іванівна – на Житомирщині, у Балаклеївській школі, у місті Смілі у школах №10 і №12 – скрізь була улюбленою, шанованою людиною, організатором Шевченківських вечорів, активним учасником самодіяльності, має звання «Відмінник народної освіти».
Валентина Володимирівна Кривіцька, вихователь ДНЗ №21 «Оленка», розповідає, що її бабуся Валя дуже мріяла бути вчителькою. І здавалося, що здійснення бажання було зовсім близько – бабуся з відзнакою закінчила школу і збиралась вступати до педагогічного навчального закладу. Але в одну мить все перекреслила війна. Бабуся так і не вивчилася на вчительку, але в тяжкі воєнні роки, коли не вистачало педагогів, вона вчителювала в молодших класах. Навчала дітей читати та писати. Мрію своє бабусі здійснила її онука Валентина Кривіцька, коли розпочала навчатися в Уманському педагогічному училищі ім.Т.Г.Шевченка і в той же час працювала вихователем в дитячому садочку. „І зараз я радію з того, – сказала, завершуючи розповідь про свою педагогічну родину, – що моя старша донька Анна продовжує мій професійний шлях. Після закінчення школи вона вступила до Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу ім.Т.Г.Шевченка на спеціальність «Дошкільна освіта» та отримала спеціальність «Вихователь з дошкільного виховання». А у 2015 році Аня вступила до Черкаського педагогічного університету ім.Б.Хмельницького та прийшла працювати вихователем в наш садочок „Оленка”, який і сама відвідувала, ніби зовсім недавно”.

Вихователь-методист ДНЗ №21 «Оленка» Тетяна Брайко