«З повагою – Олексій Цибко». Ці слова власноруч написав  на нашій стінній газеті в редакції Смілянського комунального підприємства «Медіа-центр». Саме так Олексій Цибко завершував свої звернення до смілян. Це було його традиційне прощання після спілкування.

 «Я мав надію на те, що зміниться устрій нашої держави, зміниться ставлення до людей. На сьогодні ми бачимо, що багато чого не зроблено. Тому на наші плечі покладається відповідальність, ми маємо втілити в життя всі найкращі надії. Ми маємо зберегти пам’ять про Небесну сотню. Будемо пам’ятати завжди і завжди рівнятися на тих людей, які поклали своє життя за Україну. 

Я бачив її, міг би стати одним із них. Однак Бог дав мені друге життя та більші можливості. Ми повинні ставати і будувати нашу державу, будувати її вільною і дати можливість нашим дітям жити краще, ніж ми. Думаю,  для того нас Бог і залишив».

                                             З повагою Олексій Цибко

Звичайний робочий день у редакції. Аж раптом заходить колега Людмила Скороход і каже: «Олексій Цибко загинув. У фейсбуці написали».   

Не хотілося вірити почутому. Ще і ще раз перечитуємо… З’являються нові підтвердження трагічної звістки – 31 березня 2022 р. пiд час визволення Бучі Київської області загинув колишній міський голова Сміли Олексій Олександрович Цибко. 

Наринули спогади. У тому ж кабінеті пишу нині і ці рядки.

І мене, і в Людмили Іванівни є свої пам’ятні моменти, які пов’язують нас з Олексієм Цибком.  Вона перша у Смілі написала велике інтерв’ю з Олексієм Олександровичем, яке вийшло у газеті «Сміла». Я робила перші репортажі про нього на місцевій телерадіомовній студії «Тясмин».

Із Олексієм Цибком познайомилися на початку двотисячних. Він приїхав у рідне місто Смілу, де народився, з нестримним бажанням розвивати тут регбі, вид спорту, яким займався професійно і досяг у ньому світового рівня. Олексій – майстер спорту, чемпіон та срібний призер чемпіонату Німеччини з регбі, восьмиразовий чемпіон України в складі команди «Аватор», чемпіон Європи, свого часу – капітан національної збірної України з регбі, президент Федерації регбі України. Із 2015 по 2020 рік був міським головою м. Сміли. Олексій Олександрович – учасник Помаранчевої революції та Революції гідності, доброволець АТО.

У 2007 році наполегливий та цілеспрямований Олексій Цибко заснував регбійно-футбольний клуб «Сміла». Телестудія «Тясмин», де я працюю, висвітлювала майже всі події, пов’язані з цією спортивною організацією.

На прохання Олексія ми вели своєрідний відеолітопис розвитку регбійного життя нашого міста – знімали сюжети про змагання, турніри, тренування, створювали фільми. Їздили з ним та його вихованцями в інші міста. Була можливість спілкуватися. До слова, цей матеріал теж написано на основі відеоматеріалів, відзнятих телерадіомовною студією «Тясмин», та особистого спілкування автора з героями репортажів.

Як з’ясувалося, Олексій і я – майже однолітки, навчалися у Львові в одні й ті ж роки – він у Львівському державному університеті фізичної культури, я у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Більше того, жили в одному студмістечку, в гуртожитках напроти. До речі, згодом Олексій Олександрович здобув другу вищу освіту, цього разу вже в моєму рідному Львівському університеті.

Олексій Олександрович Цибко народився у Смілі 19 березня 1967 року. Тут навчався у школі №6, згодом у гімназії ім. В.Т. Сенатора. Перший репортаж про нього в газеті «Сміла» написала Людмила Іванівна Скороход – нині директор КП «Медіа-центр». Того трагічного дня Людмила Іванівна розгорнула підшивку газети і розповіла історію свого першого інтерв’ю з нашим титулованим регбістом зі Сміли. Копію цього номера маємо намір передати в музей Олексія Цибка, який створено у Смілі в 2022 році. На церемонії офіційного відкриття записали кілька дуже цінних спогадів.

Алла Цибко, дружина:

Регбі для нього не просто гра, це його життя, натхнення, це те, що давало змогу побачити світ. Він був єдиний президент Федерації регбі України, який провів турнір міжнародний – фінал Кубку Європи. Це було регбі-7. Приїжджали 15 команд світу. Приїхали в Україну команди Португалії, Іспанії, Франції, Німеччини, багато інших .

Наші діти і дорослі бачили, що це за гра. Для нього це завжди було сенсом життя.  Він народився у Смілі, але завдяки регбі побачив увесь світ. Він хотів, щоб наші діти відкривали для себе світ. Життя для нього – це йти вперед, він так і робив. У регбі м’яч передається назад, і дуже важливо, щоб тебе підтримували, позаду тебе повинна бути людина, яка цей м’яч підхопить. У нього по життю так завжди було.

Коли ми кажемо, що герої не вмирають, то вважаю, вони дійсно не вмирають. Скільки ми їх будемо пам’ятати, стільки вони і житимуть – всі воїни, які захищають Україну. Ми будемо ставити у приклад їхні добрі справи. Олексій продовжує жити у своїх вихованцях, вони продовжують його справу. У 2014 році він, коли був на війні, зустрів регбіста, свого вихованця, хлопця, якому було 21 чи 22 роки. Олексій надзвичайно любив життя. Для нього було важливо, щоб все розвивалося. Він підіймав прапор України у всьому світі, навіть в Австралії, і для нього це було дуже важливо. Важливо те, щоб продовжувалася його справа. Тому основним для нього було – це подяка і повага до людей. Він завжди казав: «З повагою» і дітей навчав, щоб поважали Україну, щоб тримали високо прапор. Будемо пам’ятати, будемо виховувати. Олексій був воїн. З першого дня. Ми знаємо, що таке війна, на жаль. Але він охороняє і також молиться за нас. Дай Бог, війна завершиться  і завершиться нашою Перемогою.

Алла Калініна, президент регбійно-футбольного клубу «Сміла»:

Олексій Олександрович дуже багато зробив для дітей нашого міста Сміли. У 2007 році він відкрив регбійно-футбольний клуб «Сміла», де займалося понад 600 дітей. Виховав дворазових чемпіонів України, майстрів спорту, дбав про них, турбувався, вболівав. Дякуючи йому, діти нашого міста побачили і Францію, і Португалію, виступали на студентській універсіаді в складі національної збірної України. Війна закінчиться, і клуб, який заснував Олексій, знову почне розвиватися і працювати.     

Роман Надточій, голова Черкаської федерації регбі:

Зараз проводжу таку ж діяльність, як і Олексій Олександрович. 4 липня 2020 року він потиснув мені руку і сказав: «Я багато зробив для розвитку регбі в Черкаській області і бачу перспективу, що ти можеш продовжити цю справу». Для мене дійсно дуже велика честь продовжити ту справу, яку мені передав Олексій Цибко. Він показав особистий приклад багатьом спортсменам, які наслідують його, виступають на всеукраїнському рівні, відстоюють честь Черкащини й України. У них є коріння, яке заклали сміляни. У них, перш за все, в графі вписано першого тренера і перший клуб – це «Сміла». Велика подяка за те, що він поклав початок такій великій справі, яку ми продовжуємо. По завершенню воєнного стану будемо примножувати спортивні надбання Олексія Олександровича.

Володимир Тірон, міський голова м. Кам’янки:

Знаю Олексія Олександровича як принципового чоловіка, він мав силу характеру, не терпів брехні, не терпів неправди, боровся за результат для смілян. Не завжди його розуміла влада, бо потрібні слухняні, а він мав свою думку, мав волю, і його не зламати було. Я з ним дружив, бо так само, як і він, боровся за справедливість. Тому зараз я втратив друга. Кажуть, герої не вмирають. Так, не вмирають, бо вони живі в нас у пам’яті. Я горджуся своїм другом. Збереглися фотографії про нашу спільну діяльність на благо своїх громад, та і в цілому ми дбали про краще життя України. А він за нашу з вами волю, за можливість жити у гарній країні поклав своє найдорожче – життя. Дякую вам, сміляни, за вашого земляка.  

Олександр Демченко, друг:

Із Олексієм Цибком ми знайомі з дитинства. Починали в спорті, навчалися разом у школі, життєвий шлях проходили паралельно. Я був практично на всіх змаганнях, з товаришами, однодумцями допомагали, чим могли. Дуже багато дітей пройшли через регбійний клуб «Сміла». Олексій зробив великий внесок у виховання дітей, привчав їх, від малого до великого, до культури, спорту. Вдячний Олексію. Усвідомити, що його немає, важко, але йдемо до Перемоги.

Андрій Журіда, друг і радник міського голови О.Цибка: 

Я друг Олексія Олександровича. Він мене з Києва переманив у Смілу. Казав: «Поїхали з пустелі робити сад». Він все своє життя намагався зробити для містян щось добре, гарне. Пам’ятаю, як організував безплатний перегляд фіналу регбійного чемпіонату в кінотеатрі. Він жив до всіх з повагою. Був гордий тим, що його фотографія та біографія є у міському краєзнавчому музеї. Це був чемпіон. Він жив, як чемпіон, і помер, як чемпіон. 24 лютого, незважаючи на те, що в нього є дружина, донька, певний статус, проблеми зі здоров’ям, він все одно взяв зброю і пішов нас з вами захищати. Я вважаю, що це людина з великої букви, таких мало. Будемо його пам’ятати вічно! 

Прощалися із Олексієм Цибком у Києві і у його рідній Смілі одночасно. У Києві відбулася скорботна церемонія і там поховали нашого Героя-земляка на алеї Слави. У Смілі відбувся мітинг пам’яті, де, зокрема, транслювався фільм-спогад, який підготувала ми – журналісти телестудії «Тясмин». Були і Києві, в числі смілян, які поїхали провести Олексія Олександровича в останню путь.   

На церемонії прощання були побратими Олексія Цибка, вони не називали себе, та й запитувати їхні імена в той момент було недоречно і некоректно. Вони – воїни, вони – захисники, сильні духом і відважні патріоти. Їхнє слово – як тверда криця.

Мітинг-реквієм у Смілі

Сергій Ананко, міський голова.

Олексій Олександрович дуже довго чекав на народження своєї доньки. У нас багато було розмов з приводу дітей.  Він дуже любив дітей, віддавав їм себе, створив них регбійно-футбольний клуб. Зараз продовжується його справа, у спортивній школі є секція регбі.  Не кожне місто в Україні може пишатися тим, що має регбійний клуб. Ми його маємо саме завдяки Олексію Цибку. Це перш за все була добра, порядна людина. А ще – романтична людина. Між собою ми його називали добряк-романтик. Він багато мріяв, у нього було багато друзів за кордоном, в Україні. Він мріяв зробити наше місто європейським.

Валерія Бандурко, голова Черкаської РВА

Олексій Олександрович – людина доброї душі, був очільником міста Сміли, спортсмен, волонтер, боєць, помер героїчною смертю. Ми працювали разом. Головна його риса характеру – це його доброта. Саме завдяки своїй доброті міг знаходити вихід із будь-якої ситуації. 

Із виступів на церемонії прощання.

Із «Регбістом» були побратимами. Пам’ятаємо його звитягу, починаючи з Майдану, коли ми всі встали, щоб навести на нашій землі порядок. Далі була перша воєнна кампанія. Наразі ми пам’ятаємо усі жертви, усі життя, що покладені на олтар нашої незалежності. Ми присягнулися перед Богом і людьми, що всі ці жертви не будуть марні. Це залежить від кожного громадянина України. Ми живемо в ХХІ сторіччі, в якому триває війна і це безумство, яку не ми з вами почали, але ми її закінчимо, бо як «Регбіст», так і кожен із нас, не бажає, щоб ця війна лягла важкою спадщиною на плечі нашим дітям, ми її закінчимо за власного життя і побудуємо іншу країну.

Покойся з миром, брате, ми не відступимося від своєї присяги. Твій шлях не буде марним, і твоя жертва не буде марною. «Регбіст» для нас – це побратим, на якого можна було покластися. Це втрата не лише для дружини, а й для нас. Ці жертви в цій війні є святі, як і свята наша земля, за свободу якої і більш гідні за нас клали на олтар свої життя і проливали кров заради незалежності. Наразі у нас з вами немає щитів, але в нас є шоломи.

Побратим зняв шолом і попросив інших вчинити так само. Вже за мить усі разом вигукували: «Гідність воїна – з щитом або на щиті! Слава нації! Смерть ворогам! Україна понад усе!»

Олексій був у моєму підрозділі. Я поховав у 2013 році рідного свого брата, чимало хлопців. У нас було написано в розпорядженні в 2015 році: жити гідно дозволяє умерти гідно. Життя воїна і смерть воїна –це велика честь. Ми дуже пишаємося, що така людина з нами була поруч і тримала з нами зброю проти ворога, супроти супостата.

Микола Цибко, брат: 

Олексій завжди був прикладом для мене – як капітан, як воїн, смілива, хоробра, чесна людина. Він загинув за нашу Вітчизну, за доньку, дружину, за всю Україну.

Юрій Студанс, секретар Смілянської міської ради, друг:

Ми з ним однокласники, з дитячого садка разом. Нас було четверо друзів. Одного, на жаль, не стало. Цей приклад, цей подвиг Олексія залишається в пам’яті не тільки Смілянської громади. Завдяки таким хлопцям зараз твориться перемога. Він був видатним спортсменом і діячем, завжди був на передовій. Він ніколи не ховався за спинами хлопців, завжди брав на себе відповідальність і вчинив, як справжній воїн. Не відсиджувався вдома. У нього була ще маса планів, маса ідей, задумів. Ми все повинні зробити для того, щоб ця Перемога була якнайшвидше і щоб майбутні покоління жили в мирі і злагоді.

Колега з регбі:

Із ним грали в чемпіонаті України, були чемпіонами України, неодноразово виступали за збірну України, захищали честь збірної на полях, перегравали всю Європу в складі збірної України. Стали чемпіонами і вийшли в групу А. Увесь цей час Олексій був капітаном нашої збірної. Він ніколи не боявся грати, ніколи не боявся болю. Брав ініціативу на себе, був хорошим другом, товаришем і видатним спортсменом. Закінчивши виступи в регбі, став міським головою Сміли. Було нелегко, але він добивався правди. У 2014 році, коли почалася війна, він по першому дзвінку піднявся і пішов. Тоді повернувся живий, здоровий. І ось тепер, коли почалася війна, йому знову подзвонили.  Він казав: як ти думаєш, піду? Так, він встав і пішов.   Жили пліч-о-пліч. За всіх нас, за Україну віддав найцінніше – життя.

Алла Цибко, дружина.

Казали, що нібито він думав, що йому й цей раз минеться і все буде добре. Я знала і чітко усвідомлювала основне, що він мені казав – що знаходиться з такими людьми поруч, що йому не страшно. Він знав, що з ним може статися, і статися це може в будь-яку хвилину з кожним. Він казав: ти знай, будь ласка, що мені не страшно, я йду заради України, заради нашої донечки. Він встиг побути батьком, найкращим батьком усього рік і чотири місяці. Останній місяць він її не бачив, але він дзвонив – кожну свою можливість використовував. Він чітко знав, що захищає. Україна ніколи для нього не була просто країною, Україна була більше, ніж його душа. Я дякую, що можу бачити поряд людей, які були з ним поряд в його останні хвилиночки. Я обожнюю свого чоловіка, для мене він досі живий. Це людина, якою можу тільки пишатися, і з честю проводжу його в останню путь.

Рішенням Смілянської міської ради від 20 квітня 2022 р. Олексію Олександровичу Цибку присвоєно (посмертно) високе звання «Почесний громадянин міста Сміли», на його честь названо вулицю у рідному місті.

Отримуючи нагороду за свого чоловіка, дружина Олексія Цибка Алла депутатам міської ради сказала: «Олексій дуже хотів, щоб місто Сміла процвітало. Він завжди наголошував, що місто Сміла – це означає, що там живуть сміливі люди».  

Сміляни пам’ятають «З повагою – Олексій Цибко».

Юлія Харченко