Хочу запросити вас до подорожі cунківськими полями, щоб зрозуміти, чому ми завжди шукаємо «крайнього» в негараздах, які бачимо навкруги, і що ми робимо, щоб жити краще.

Землям сунківського куща наші пращури дали топонімічні назви «Українська Швейцарія» або «малі Карпати». Це обумовлено великими пагорбами і крутими ярами нашої землі. Тож землеробство тут складне із-за сильно порізаної лінії меж поля. Коли у цих земель був справжній господар-власник, межі цих полів дотримувалися у належному стані, а от зараз, при «орендарях», картина виглядає жахливо. Площа заліснення самосівами краю поля сягає від 5 до 15 м, а місцями – 100-150 м. При підрахунку довжини лінії, що розділяє поле і ліс, цифра сягає понад 500 км, і це лише приблизно, вона значно більша.

Щоб обрахувати втрати орендованої землі, давайте візьмемо мінімальну цифру заліснення краю поля – 5 м, помножимо на 500 км (500 000 м) і отримаємо 250 га захаращеної землі. Виникає думка: якщо орендарі полів не помічають такої втрати площ, то плата за оренду паїв сильно занижена і не відповідає реальній вартості.

І ось нарешті з’явився орендар, який власноруч вирішив навести лад на орендованих полях, щоб не втрачати дорогої площі і сповна виплачувати орендну плату пайовикам. Станіслав Буйновський, отримавши додаткові паї від населення села Сунок, почав з наведення ладу на межі поля і лісу, попередньо узгодивши роботи з Сунківським лісництвом. Край поля відразу набув естетичного, господарського вигляду, площа, що звільнилася, має ширину від 5 до 10 м, на довжині межі в 1000 м підприємець поверне до життя від 2,5 до 5 га орної землі. Це вражає.

Державні структури, що опікуються землями сільськогосподарського призначення, не виконують своїх функцій і перетворилися на статистів, які заморочують голови українцям. Земля повинна мати свою РЕАЛЬНУ, ринкову ціну, а не віртуальну, регульовану державою.

Приємно спостерігати, як наводиться лад – це радує око і зігріває душу.

Сергій ТИМОФІЄВ
Газета “СМІЛА” від 20 листопада