З гіркотою прочитав «Вся правда про земельну реформу», підготовлену Кабміном України у газеті «Урядовий кур’єр». Село годує городян. Тож не байдужа і наша думка про продаж землі.

Українська земля – наша годувальниця і потребує чутливого ставлення. Це національне багатство, без якого розвитку економіки та добробуту українців не буде. Земля повинна бути державною власністю без права продажу чи застави і закріплена за селянами довічно. Яку б ціну не назвав за неї – вона недостатня.

Пам’ятаю, як родючий чорнозем Чернігівщини, в період фашистської окупації, вагонами вивозили в «фатерлянд». Навіть нас, дітвору, змушували навантажувати земельку кошиками з вантажівок. Згадаймо Олександра Довженка «Земля»: «то тепла та волога, то в вибухах пару, в зиму жива життєлюбива…» Земля-годувальниця заслуговує бережного ставлення, а не поспішних рішень.

Сільське господарство майже за сто років загнали в глухий кут. Тож найлегше – «позбутися головного болю», на мій погляд, його подальший розвал за рахунок вільного продажу землі.

Згадаймо: організація колгоспів, індустріалізація, і все за рахунок села. Був НЕП – світлий промінь, але швидко згас. Я виріс у селі і знаю, що таке праця селянина: важка, ненормована, часом у брудних умовах та ще й малооплачувана. Це тільки в кінофільмі «Кубанські козаки» можна було побачити заможне життя колгоспника. Був такий випадок, коли на стару афішу про показ кінокомедії випадково, а може й ні, наклеїли афішу «Кубанські козаки». Винуватця засудили на 5 років таборів в ГУЛАГ по політичній статті.

Сьогодні фермерство без належної підтримки держави себе не виправдовує. Орендар – господар тимчасовий, що вигідно, те й сіє, часто технічні культури, які виснажують землю. Засипають грунт «хімією», після якої і бур’яни рости не хочуть.

Може, потрібно кошти інших галузей віддати селу? Встановити пільги, зацікавленість у праці матеріальну, подбати про розвиток культури села та інше. Але це турбота Кабміну!

Заперечення противників вільного продажу землі, на мій погляд, мають основу. Олігархи добре розуміють, що земля – постійний капітал. Знов появляться крупні землевласники та батраки-безземельники. Зацікавленості у підвищенні ефективності і розвитку сільських угідь у них не буде.  Тож і будемо возити кріп з Греції, часник – з Китаю, а картоплю – з Єгипту.  А де ж незалежність держави, якщо землю продано іноземцям?

В сільському господарстві, звісно, потрібна реформа, але яка? Вважаю, що вільний обіг землі поки що передчасний. Тож  пропоную читачам висловити свою думку з приводу земельної реформи.

 Всеволод Давиденко, ветеран праці

газета “СМІЛА” від 13 листопада