Живе лиш той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя,- Василь Симоненко
1 травня 1986 року 42–річний Станіслав Крамаренко, майор міліції, забезпечував охорону громадського порядку під час святкової демонстрації в місті Сміла. Під час проведення заходів було отримано наказ терміново зібрати групу з 30 міліціонерів в приміщенні міськрайвідділу.
Перед правоохоронцями виступив начальник та повідомив, що сталася аварія та необхідно бути готовими до виїзду. 3 травня смілянські правоохоронці у складі зведеного загону Черкаської області вирушили на ліквідацію техногенної катастрофи. Здогадки з приводу місця аварії не полишали правоохоронців аж поки вони не помітили сотні автобусів з написом «Прип’ять-Київ» та усвідомили масштаби катастрофи.
Прибувши в зону радіаційного забруднення, працівники міліції отримали відповідні завдання та розпочали несення служби. Станіслав Крамаренко разом з колегами займався облаштування контрольно-пропускного пункту поряд з селом Губин. Основними завданнями правоохоронців було патрулювання території та перевірка автотранспорту. Станіслав Антонович пригадує багато різних ситуацій під час служби, серед яких було і затримання мародерів і виснажливі патрулі в засобах хімзахисту, але один випадок закарбувався в його пам’яті найбільше.
Одного дня на пункт пропуску прибула вантажівка з групою жінок та дідусем-ветераном. Вони прохали пропустити їх до власних домівок, щоб поглянути на них. Жінки плакали, не розуміючи, чому їм забороняють хоча б на хвилину побути в рідних оселях та продовжували благати. І врешті-решт Станіслав Антонович дозволив трьом мешканцям проїхати до населеного пункту. Повернувшись назад, вони заспокоїли решту односельчан та спокійно поїхали, плекаючи надію все ж таки згодом повернутися до рідного краю.
– Надзвичайно тяжко було дивитися на них та розуміти, що вони, напевно, більше ніколи не зможуть повернутися додому, торкнутися рідних стін, пройтися з дитинства знайомими стежками, – каже Станіслав Крамаренко.
Правоохоронці Черкащини несли службу в зоні відчуження до 18 травня. Потім зведений загін був виведений з місць дислокації, а вже 19 травня Станіслав Антонович разом з своєю групою у повному складі повернувся до міста Сміла.
Щороку біля Пам’ятного знака жертвам аварії на ЧАЕС збираються сивочолі ветерани, серед яких і Станіслав Антонович Крамаренко, вони покладають квіти, спілкуються, згадують минулі часи та товаришів, які навічно залишилися для нас всіх молодими офіцерами та сержантами, віддавши своє життя та здоров’я в боротьбі з неконтрольованим атомом…